Сполу́чене Королі́вство Вели́кої Брита́нії та Півні́чної Ірла́ндії (англ. United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland), відоме також під такими короткими назвами, як Вели́ка Брита́нія, Великобрита́нія (англ. Great Britain), Сполу́чене Королі́вство (англ. United Kingdom), Брита́нія (англ. Britain) — суверенна держава, розташована біля північно-західного узбережжя континентальної Європи. Територія Сполученого Королівства включає острів Великобританія, частину острова Ірландія та численні невеликі острови. Північна Ірландія — єдина частина Сполученого Королівства, що має суходільний кордон з іншою суверенною країною — Республікою Ірландією. Всі інші кордони є водними: Сполучене Королівство оточене Атлантичним Океаном, Північним морем, протокою Ла-Манш та Ірландським морем.
Сполучене Королівство — унітарна держава, конституційна монархія з парламентською системою управління. Столиця Королівства — місто Лондон. Королівство об'єднує чотири країни: Англію, Північну Ірландію, Шотландію та Уельс. Три з цих країн мають національні уряди з різним ступенем повноважень, розташовані у Белфасті, Единбурзі та Кардіффі, відповідно. Зі Сполученим Королівством асоційовані Коронні володіння, хоча вони й не є його частиною конституційно. Сполучене Королівство має 14 Заморських територій.
Сполучене Королівство — розвинена країна, шоста у світі за номінальним ВВП і сьома за ВВП з врахуванням купівельної спроможності. У 19 ст. і в першій половині 20 ст. вона була найбільш економічно потужною країною у світі, і досі зберігає значний економічний, культурний, військовий, науковий та політичний вплив. Велика Британія — ядерна держава, третя у світі за військовими витратами. Сполучене Королівство є постійним членом Ради безпеки ООН з моменту її заснування. Воно також є членом Співдружності націй, Ради Європи, Європейського Союзу, Великої сімки, Великої двадцятки, НАТО, Організації економічного співробітництва та розвитку, Світової організації торгівлі.
Зміст [показати]
Адміністративний поділ[ред. • ред. код]
Мапа Великої Британії (англ.)
Докладніше: Адміністративний поділ Великої Британії
Велика Британія складається з 4 головних адміністративно-політичних частин (історичні країни):
Flag of England.svg Англія (39 графств, 6 метрополітенських графств та Великий Лондон), адміністративний центр — Лондон;
Flag of Wales 2.svg Уельс (22 унітарні утворення: 9 графств, 3 міста й 10 міст-графств), адміністративний центр — Кардіфф;
Flag of Scotland.svg Шотландія (12 областей: 9 округів і 3 загальні території), адміністративний центр — Единбург;
Ulster banner.svg Північна Ірландія (26 округів), адміністративний центр — Белфаст.
Акт про Союз між Англією й Шотландією ухвалений у 1707, Акт про Ірландію 1801 об'єднав Британію й Ірландію. До середини XX століття Британія була центром найбільшої у світі Британської імперії.
Закони про Реформу 1832-67 надали право голосу робітничому класу, в 1911 влада Палати лордів була обмежена, Велика Британія брала участь у Першій світовій війні 1914-18. Закон про Внутрішнє управління інкорпорував північно-східну Ірландію (Ольстер) у Об'єднане Королівство Великої Британії й Північної Ірландії. У 1921 Ірландія, крім Ольстера, стала домініоном. Перший лейбористський уряд очолив Рамсей Макдональд, в 1924. Загальний страйк відбувся в 1926; безробіття досяглося 3 млн в 1931. Друга світова війна 1939-45. Коаліційний уряд з Вінстоном Черчиллем на чолі 1940-45. Держава стала процвітати при лейбористському уряді, який очолював Клементом Аттлі 1945. В 1956 р. Суецька криза. Пряме правління Північною Ірландією з Вестмінстера введене в 1972. Об'єднане Королівство приєдналося до ЄС в 1973. Лейбористи замінили консерваторів після страйку шахтарів 1974; консерватори повернулися до влади властей на чолі з Маргарет Тетчер в 1979. Соціал-демократична партія створена в 1981. Безробіття перевищило 3 млн. Війна на Фолклендських островах в 1982. Страйк шахтарів, найтриваліший в історії Англії в 1984-85. Безладдя в 1990 при введенні подушного податку. Англійські війська брали участь у війні в Перській затоці в 1990-91. В 1991 Джон Мейджор замінив Марґарет Тетчер на посаді прем'єр-міністра. Економічний спад триває. Уряд ратифікував Маастрихтський договір в 1993. У грудні 1993 були висунуті мирні пропозиції рішення проблеми Північної Ірландії разом з ірландським урядом (Декларація Даунінг Стріт).
Гори та кам'яний мур в Північній Ірландії
Рельєф центральної, і південно-східної частин Великої Британії горбисто-рівнинний; у Шотландії, Уельсі і Ольстері переважають невисокі гори і височини, сильно згладжені льодовиками та річковою ерозією. Півострів Уельс зайнятий Кебрійськими горами, на південь від Шотландії розташовані Пеннінські та Камберлендські гори. Найвищі гори Великої Британії знаходяться на Північно-Шотландському нагір'ї. Гора Бен-Невіс, розташована недалеко від верхів'я затоки Лох-Лінне, підіймається до висоти 1343 м над рівнем моря, а в районі перетину цього нагір'я і Грампіанських гір декілька вершин перевищують 1200 м. Головні ріки: Темза, Северн, Трент, Мерсі.
За особливостями рельєфу територія Великої Британії поділяється на дві основні області. Висока Британія (включаючи Північну Ірландію), розташована на півночі і заході країни, підстилається стійкими древніми корінними породами і являє собою в основному сильно розчленовані височини і менш поширені низовини. На півдні і сході розташована Низька Британія, характерна горбистим рельєфом, невеликими височинами і декількома гірськими районами; в її основі залягають більш молоді осадові породи. Кордон між Високою і Низькою Британією проходить приблизно в південно-західному напрямі від Ньюкасла в гирлі р. Тайн до Ексетера в гирлі р. Екс на півдні Девона.
Докладніше: Клімат Великої Британії
Клімат Сполученого Королівства м'який, що пояснюється головним чином впливом Північно-Атлантичної течії (продовження Гольфстріму), що приносить теплі води до західного узбережжя Європи.
Єлизавета II, Королева Великої Британії та Співдружності Націй
Докладніше: Політика Великої Британії
Сполучене королівство — конституційна монархія, яку очолює король або королева. Форма правління — парламентська монархія. Під конституцією розуміється сукупність різних документів, що регулюють питання конституційного характеру. Сюди належать статути або акти парламенту (наприклад, Велика хартія вольностей 1215 року і Білль про права 1689 року), судові прецеденти, неписані звичаї і угоди.
У Великій Британії конституція не кодифікована, тобто у вигляді окремої книжечки з назвою «Конституція» не існує. Проте елементи британської конституції цілком оформлені у вигляді письмових документів. Таким документом можна вважати, наприклад, Велику хартію вольностей, де сказано: «Жодна вільна людина не може бути схоплена, поміщена у в'язницю, позбавлена власності, оголошена поза законом, заслана або будь-яким іншим чином принижена…окрім як на підставі законного рішення суду або за законом країни». Письмовими документами є також конституційні закони, що приймаються парламентом. Ці закони парламент має право як прийняти, так і відмінити в ході довершеної звичайної процедури, так що жодного потрясіння зміни конституції в даному випадку не викликають. Особливості британської некодифікованої конституції пояснюються тим, що вона формувалася століттями. Зокрема, Вінстон Черчилль писав про час з кінця XVII до початку XVIII століття: «Тоді було зібрано весь великий англійський спадок з періоду Великої хартії вільностей і навіть з самих первісних часів і в абсолютно сучасному для нас вигляді сформульовано ставлення держави до релігії і підпорядкування корони парламенту». Втім, в британській некодифікованій конституції є і окремі елементи, які ніде не записані, а диктуються тільки традицією. Наприклад, проводити загальні вибори по четвергах.
Банк Англії
Велика Британія — одна з найбільш економічно високорозвинених індустріальних країн світу.
Провідна економіка у сфері фінансових послуг, фармакологічної і військової промисловості. Стабільні ТНК. Високоточні технології і хайтек (телекомунікації і біотехнології). Видобуток нафти і газу з Північного моря. Інновації в розробках програмного забезпечення. Гнучкі умови праці. Успішно уловлює тенденції в зниженні курсів валют. Низьке безробіття (у 2004 р. 4%).
Основні галузі промисловості: машинобудівна, електрообладнання та автоматика, корабле- та авіабудівна, електроніка, металургія, хімічна, вугільна, нафтова, паперова, харчова, текстильна, легка промисловість. Розвинуті всі види сучасного транспорту. Головні порти: Лондон, Ліверпуль, Манчестер, Мілфорд-Гейвен, Галл, Саутгемптон, Іммінгем.
Виробництво електроенергії: бл.305 млрд кВт·год (1992), головним чином на ТЕС. Структура енергозабезпечення країни на початку XXI ст.: природний газ — 37%; нафта — 35%, вугілля — 16%, атомна енергія — 11%, інше — 1%.
Країна вийшла з Другої Світової Війни військовим переможцем, але з ослабленим промисловим сектором. Післявоєнне відновлення було відносно повільне і зайняло приблизно 40 років. Британська економіка значно поліпшила свою конкурентоспроможність після 1973 р. через членство в Європейському Економічному Співтоваристві (зараз Європейський Союз [ЄС]). Темпи економічного зростання в 1990-х можна було порівняти з іншими індустріальними країнами.
Протягом 1980-х консервативний уряд Маргарет Тетчер переслідував приватизацію (денаціоналізацію) державних корпорацій, які були націоналізовані попередніми урядами. Приватизація, що супроводжується поширенням неспокою серед робітників, призвела до втрати десятків тисяч робочих місць в кам'яновугільних шахтах і секторах важкої промисловості. Протягом 1980-х і 90-х, невідповідність прибутку також зросла. Безробіття і темпи інфляції були поступово зменшені, але все ж залишалися високими до кінця 1990-х. Роль країни як головного світового фінансового центру залишалась джерелом економічної сили. Окрім того, експлуатація офшорного природного газу починаючи з 1967 р. та нафти з 1975 в Північному морі скоротила залежність країни від вугілля та імпортної нафти і забезпечили подальше економічне зростання.
Airbus A350. Його крила та двигуни вироблено в Сполученому Королівстві.
ВВП за 2006 становив 2.151 трілл долл; за 2007 — 2.215 трілл долл; за 2008 — 2.231 трілл дол. ВВП Великої Британії в першому кварталі 2009 року скоротився на 1,9 відсотка в порівнянні з попереднім кварталом, що стало рекордним падінням за останні 30 років. У четвертому кварталі 2008 року падіння ВВП країни склало 1,6 відсотка.
Економічно активне населення становить 31.2 млн чол. У сільському господарстві зайняте 1,4% населення, в промисловості — 18,2% населення, у сфері послуг — 80,4% населення. Рівень безробітних — 5,5%. Грошова одиниця — фунт стерлінгів = 100 пенсів.
Річний дохід бюджету становить 1.107 трлн. долл; річна витрата бюджету становить 1.242 трлн. дол. Інвестиції в економіку становлять 16,7% від ВВП. Рівень інфляції за 2008 склав 3,8%.
Експорт за 2008 склав 468.7 мільйонів дол. Експорт: машини і устаткування, нафта і нафтопродукти, автомобілі, озброєння, хімічні продукти, медичні препарати, продовольство. Експортні партнери: США − 14,2%, Німеччина — 11,1%, Франція — 8,1%, Ірландія — 8%, Нідерланди — 6,8%, Бельгія −5.3%, Іспанія −4.5%, Італія −4.1%. Імпорт за 2008 склав 645.7 мілл дол. Імпорт: готові пром товари, машини і устаткування, сировина, метали, продукти харчування. Партнери по імпорту: Німеччина −14%, США − 8,6%, Китай − 7,3%, Нідерланди − 7,3%, Франція − 6,9%, Бельгія − 4,7%, Норвегія − 4,7%, Італія − 4,2%.
Країна посіла сьоме місце в рейтингу Світового банку «Doing Business» за 2013 рік[2].
Сполучене Королівство відрізняється, навіть серед країн західної Європи, малою долею населення (близько 2%), зайнятого в сільському господарстві. Британське сільське господарство інтенсивне та комерційне, з високим рівнем механізації. Його підтримка спочатку національною політикою, а згодом і Єдиною сільськогосподарською політикою (ЄСП) ЄС, призвела до того, що продуктивність виробництва деякої сільськогосподарської продукції перевищила попит. Зайнятість в сільському господарстві поступово знизилася, а, із запровадження політики скорочення надлишків, ця тенденція, ймовірно, продовжуватиметься. Британський уряд вживає заходи, щоб створити можливості альтернативного працевлаштування в сільських областях, особливо в тих, що віддалені від міст. Площі сільськогосподарських угідь (близько три чверті загальної площі країни) також зменшилися, і частина орної землі пішла під пасовища.
Офіційна сільськогосподарська політика узгоджується з ЄСП і покликана поліпшити продуктивність, гарантувати стійкість ринку та забезпечити виробникам сприятливий рівень життя, а також, щоб гарантувати постачання товарів споживачам за прийнятну ціну. Щоб досягти цих цілей, ЄСП надає систему мінімальних цін для місцевих товарів і оподаткувань на імпорт, щоб підтримати внутрішні ціни. Експорту сприяють субсидії, які оплачують різницю між світовою ринковою ціною і ціною Європейського Союзу. Для деяких товарів, в особливості для яловичини і баранини, є додаткові платежі, які виплачуються безпосередньо виробникам. Сучасніші політики включають квоти на молоко, сухопутні державні резерви і опору на ціновий механізм як регулятор.
Найголовніші сільськогосподарські культури — пшениця, ячмінь, овес, цукрові буряки, картопля і рапс. Тоді як істотний відсоток пшениці, ячменю і рапсу ідуть на корм тваринам, багато із залишку обробляється для людського споживання. Сполучене Королівство досягло високого рівня самостійності у виробництві основної сільськогосподарської продукції за винятком цукру і сиру.
Британія має більше важливих енергетичних ресурсів, ніж більшість інших країн Європейського Союзу, в особливості нафту, природний газ, і вугілля. Вугілля, колись важливий ресурс для британської економіки, зараз стало зменшуватися у важливості. Порівняно з піковим 1913 роком, коли понад один мільйон працівників видобув понад 300 мільйонів тонн вугілля, поточний видобуток впав на більше, ніж на чотири-п'ятих, з навіть більшим скороченням робочої сили. Електростанції — головні споживачі вугілля, але із зростанням використання інших видів палива видобуток вугілля зменшився.
Протягом сторіч люди мігрували до Британських островів із багатьох частин світу, деякі, щоб уникнути політичного або релігійного переслідування, інші, щоб знайти краще життя або уникнути бідності. Переселенці з Європейського материка приєднувалися до місцевого населення Британії в часи Римської Імперії й протягом вторгнень англів, саксів, ютів, данців і норманів. Сюди прибувало багато ірландців. Багато євреїв прибули до Британії в кінці 19-го сторіччя і в 1930-х. Після 1945 року у Великій Британії поселилось багато інших біженців із різних європейських країн. Великі громади переселилися з Вест-Індії і південної Азії в 1950-60-х роках. Є також значні громади американців, австралійців і китайців, а також інших європейців, таких як, наприклад, греки, українці, поляки, серби, естонці, латиші, вірмени, італійці і іспанці, росіяни. На початку 1970-х у країну починають прибувати значні маси іммігрантів із Латинської Америки, Південно-Східної Азії і Шрі-Ланки. Люди з Індії, Пакистану і Бангладешу — це більш ніж половина від загальної етнічної чисельності некорінного населення, а люди Вест-Індійського походження — наступна найбільша група. Населення іноземного походження майже повністю сконцентроване в центрі країни, в особливості, у Лондоні.
Поширення валлійської мови у різних графствах Уельсу
Всі основні мови, якими розмовляють у Сполученому Королівстві належать до сім'ї індоєвропейських мов.
Із сучасних мов найранішими є дві форми кельтської мови: гельська мова (з якої походить ірландська, шотландська (гельська) та менська) і бритська мова (з якої походить відроджувана корнська та сучасна валлійська мови). Серед сучасних кельтських мов валлійська мова є найпоширенішою: приблизно одна п'ята частина від загальної чисельності населення Уельсу вважає її рідною, і вона є обов'язковим предметом у школах Уельсу. Більшість носіїв шотландської мови серед мешканців Зовнішніх Гебридських островів і Ская. Менше ніж 2 відсотки шотландців можуть говорити шотландською мовою, і вона ніколи не була загальнонаціональною мовою Шотландії. Навіть в північно-західних областях, де вона є мовою релігії, бізнесу і соціальної діяльності, шотландська мова відстає. Так само, менська мова більше не має носіїв, хоча в 1870, близько половини людей говорили нею. Останні носії корнської мови померли в 18-му сторіччі, але зараз ця мова відроджується зусиллями ентузіастів.
Істотно вплинули на англійську мову північна германська прамова і західна германська. Сучасна англійська мова походить переважно від германських діалектів, якими розмовляли англи, сакси і юти (які прибули до Британії в 5-му сторіччі нашої ери). Також на англійську сильно вплинула мова вікінгів, які почали здійснювати набіги на Британські острови близько 790 року і згодом колонізувли північні і східні частини Англії.
Під правлінням норманських та анжуйських королів Англія була частиною континентальної імперії, і тривалий зв'язок з Францією, який зберігали нові правителі і землевласники, дуже вплинув на англійську мову. Ця гібридна мова, що комбінувала англосаксонські і нормандські діалекти розвинулася і стала де-факто державною мовою, іноді вона навіть витісняла латинську мову в публічних документах. Так було до середини 14-го сторіччя, коли почала формуватися пізня середня англійська мова, яка згодом стала де-факто державною.
Діалекти англійської мови, якими розмовляє переважна більшість населення Шотландії, часто виділяють у окрему шотландську мову, яка фактично може розглядатися як національна мова Шотландії.
Вестмінстерське абатство
У Сполученому Королівстві з'явилися різні християнські напрямки через розкол церкви протягом століть. Найбільша з них з'явилася в Англії в 16-му сторіччі, коли Генріх VIII відхилив верховенство папи римського. Цей розрив із Римом полегшив ухвалення деяких протестантських доктрин та утворення англіканської церкви, яка стала державною церквою Англії, хоча римський католицизм зберіг прихильників. У Шотландії Реформація дала початок шотландській церкві, якою управляли органи місцевого самоуправління, які складались з міністрів і старійшин, а не єпископів, як було прийнято в Англії. Римський католицизм в Ірландії був майже не потривожений цими подіями, але на території, що пізніше стали називати Північною Ірландією, англіканські і шотландські (пресвітеріанські) церкви мали багато прихильників. У 17-му столітті подальші схизми розділили англіканську церкву, в особливості, пуританський рух, який дав початок так званим нонконформістським сектам, як, наприклад баптистській і конгреґаціоналістській. Релігійні відродження середини 18-го сторіччя дали Уельсу форму протестантства близько зв'язану з уельською мовою; Пресвітеріанська Церква Уельсу (або Кальвінійський Методизм) залишається найзначнішою релігійною організацією в князівстві. У Нортумберленді, Даремі і Йоркширі в північно-східній Англії і Корнуолі на південно-західному півострові все ще нараховується багато методистів. Секти зі Сполучених Штатів також отримали прихильників і було відмічене збільшення в практиці юдаїстів у Британії.
У 1290 більшість євреїв були вигнані із Британії, це було відображенням середньовічного антисемітизму. Перша єврейська громада повернулася в Британію в 17-му сторіччі і в 19-му ст. євреї вже поселилися в багатьох великих провінційних містах. Більш ніж половина всіх британських євреїв живе в Лондоні. Британія зараз займає друге місце в Європі за кількістю єврейських громад. |
