Євроклуб "Euroworld" КЗШ №114   

Швеція була нейтральною країною в обох світових війнах.

Соціал-демократична робоча партії перебувала при владі без перерви в 1951–1976 рр.

Конституційні права монарха були дуже обмежені 1975 року.

1986 — був убитий прем'єр-міністр Улоф Пальме.

1995 — вступ країни до ЄС.

Політична система — конституційна монархія. У Швеції роль конституції виконують чотири основні закони: Форма правління (1974), Акт про престолонаслідування (1810), Акт про свободу друку (1949), Основний закон про свободу висловів (1991).

Глава держави — король Карл XVI Густаф (з 1973).

Членство в міжнародних організаціях: ООН, ЄС (з 1995 року), ОБСЄ, РЄ, МВФ, ЄБРР, МБРР, Міжнародна організація праці, Організація економічного співробітництва та розвитку, Європейська організація вільної торгівлі.

Швеція — високорозвинена індустріальна країна з інтенсивним сільським господарством, за рівнем якості життя займає одне з перших місць у світі.

Провідні галузі промисловості: гірнича (мідна та інш. мінералів), чорна та кольорова металургія, машинобудівна, хімічна, легка і харчова, цементна, деревообробна та паперова промисловість.

Розвинуті всі види транспорту (автомобільний, залізничний, паромний, морський, трубопровідний), основні внутрішні перевезення здійснюються автодорогами і залізницями.

Найважливіші морські порти: Ґетеборґ, Стокгольм, Лулео, Гельсінборг, Мальме і Норчепінг.

За даними [2001 Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation ]:

ВВП — $ 245,2 млрд

Темп зростання ВВП — 2,9%

ВВП на душу населення — $ 27705

Прямі закордонні інвестиції — $ 3,2 млрд

Імпорт: машини і транспортне обладнання (41%), різні споживчі товари (14%), хімічні продукти (12%) і енергоносії (6%, переважно нафта) — $ 86,7 млрд (г. ч. Німеччина — 19,2%; Великобританія — 10,2%; Норвегія — 7,6%; Данія — 6,5%; Франція — 6,3%).

Експорт: літаки, транспортні засоби, дрилі, підшипники, електроніка, нафтохімікати, текстиль, декоративне скло, папір, залізо, сталь, вироби з дерева. Обсяг експорту — $100 млрд (г. ч. Німеччина — 11,3%; Великобританія — 9,3%; Норвегія — 8,8%; США — 8,8%; Данія — 6%).

Більшість промислових підприємств в Швеції належить приватним особам. У 1960–1970-х роках частка повної або часткової державної власності в промисловості становила від 10-15%.

Наприкінці 1990-х років в державному секторі працювали 250 тис. чоловік (10% всіх зайнятих), переважно в гірничодобувній, металургійній, лісопереробній і суднобудівній галузях промисловості.

Приватна власність корпорацій в Швеції відрізняється досить високою мірою концентрації в порівнянні з іншими розвиненими країнами. На початку 1990-х років в економіці Швеції панували 14 корпорацій, на частку яких припадало бл. 90% всієї промислової продукції країни. Три з них охоплювали 2/3 всіх прибутків і зайнятих в приватному секторі. Компаніям, що входять в концерн Валленбергів, належала приблизно 1/3 ринкових вартості всіх шведських акцій.

У Швеції є потужний кооперативний рух. Споживчі і виробничі кооперативи контролюють бл. 20% всієї роздрібної торгівлі. Кооперативному союзу належать супермаркети, туристичні агентства і фабрики. Він нараховує бл. 2 млн членів. Федерація шведських фермерів, в яку входять майже всі фермери країни, є основним виробничим кооперативом. Йому належать молочні ферми, м'ясокомбінати, підприємства по випуску добрив і обладнання для сільського господарства. Федерація повністю контролює збут масла, сиру, молока і понад 50% збуту вовни, яєць, зерна і м'яса.

ВВП Швеції в 1996 р. оцінювався в $184,3 млрд ($20,8 тис. на рік з розрахунку на душу населення). Уряд витрачає 26% ВВП, а споживачі — 53%.

У 1990 Швеція пережила найсильніший після 1930-х років економічний спад, і прямі капіталовкладення в обладнання, інфраструктуру і інші фонди різко скоротилися. Частка сумарних прибутків від сільського господарства поменшала з 12% в 1950 до 2% в середині 1990-х років. На частку всієї промисловості припадало 35% ВВП в 1980, але лише 27% в 1995, оскільки вперше за сучасний період частка обробних галузей склала менше 20% ВВП. На частку всієї сфери послуг в 1993 припадало 71% ВВП.

У XX ст. значення сільського господарства в економіці Швеції різко зменшилося. У 1940 в ньому було зайнято бл. 2 млн чол., а на початку 1990-х років — всього 43 тис. У післявоєнні роки в зв'язку з масовим відтоком сільського населення в міста багато ферм були покинуті, і площа сільськогосподарських угідь істотно скоротилася. У 1960–1975 із обороту було вилучено бл. 400 тис. га орних земель, а в 1976–1990 — ще 170 тис. га. Хоч в 1992 частка зайнятих в сільському господарстві становила всього 3,2% проти 29% у 1940, а площі оброблюваних земель скоротилися, виробництво с/г продукції за цей час зросло.

Меліорація, селекційна робота з інтродукції сортів рослин, найвідповідніших для Півночі, широке застосування добрив, кооперативи для збуту с/г продукції і поширення с/г інформації сприяли зростанню продуктивності сільського господарства. Різке скорочення числа зайнятих в цій галузі компенсувалося за рахунок зрослої механізації.

Головна галузь сільського господарства Швеції — тваринництво і виробництво кормів. У 1996 нараховувалося бл. 1,8 млн голів великої рогатої худоби, зокрема 500 тис. молочних корів.

3/4 оброблюваних площ країни зайняті кормовими культурами. 2-е місце в землеробстві займає вирощування зернових культур.

Розвинуте лісове господарство і лісопереробна промисловість. Деревина використовується не лише для виробництва целюлози, паперу, деревно-волокнистих плит і хімічних продуктів, але також служить паливом і будівельним матеріалом.

У 1995 в обробній галузі було зайнято 761 тис. чоловік (на 26% менше, ніж у 1980). Майже половина всіх зайнятих в промисловості припадає на металургію та машинобудування. Далі йдуть лісопереробна, целюлозно-паперова, харчова і хімічна галузі, на які сукупно припадає бл. 40% зайнятих.

Металургія — одна з головних галузей промисловості Швеції. Вона сконцентрована переважно в Бергслагені. Найбільший металургійний завод розміщений у Домнарветі. Виробництво сталі у 1990-х рр. було на рівні бл. 5 млн т на рік.

Машинобудування — найдавніша та найрозвиненіша галузь промисловості в Скандинавії. У Швеції на неї припадає бл. 45% надходжень від експорту. Виробляють станки, точні вимірювальні прилади, обладнання для електростанцій, підшипники, радіолокаційне обладнання, автомобілі, техніку для стільникового зв'язку, реактивні винищувачі тощо. Більшість підприємств цієї галузі розташовані на рівнинах між Стокгольмом і Гетеборгом — здебільшого навколо оз. Меларен і в долині р. Гета-Ельв. Великий центр машинобудування знаходиться також на південному заході Сконе, в Мальме та сусідніх містах. Розвинене автомобілебудування (головні виробники — компанії «Вольво» і «Сааб»). Понад 4/5 легкових і вантажних автомашин Швеції та автобусів йде на експорт (1/3 з них — до США).

Паперова галузь сконцентрована в основному в Середній і Південній Швеції, в межах досяжності порту Гетеборг і національного ринкового центра Стокгольма з його поліграфічною промисловістю. У Норрчепінгу та Хальсте містяться великі виробництва з випуску газетного паперу. З 1966 його виробництво зросло втричі й досягло 2,4 млн т в 1995. За цим показником країна вийшла на 4-е місце у світі.

У структурі паливно-енергетичного балансу переважає нафта і нафтопродукти (бл. 50%), решта — вугілля, торф, гідро- та атомна електроенергія. Бл. 1/3 енергетичних потреб Швеції задовольняється за рахунок імпорту (головний енергоносій — нафта, далі йдуть вугілля і природний газ). Основні місцеві джерела енергії — ядерне паливо, гідроресурси, деревина. У 1992 в країні діяли 12 АЕС, за виробництвом атомної енергії на душу населення Швеція займала провідне місце у світі. Референдум, проведений в 1980, висловився за згортання цієї галузі до 2010. У 1996 частка атомної енергії в енергобалансі країни досягла 47%, причому вартість її була однією з найнижчих у світі (частка ГЕС — 34%).

Крім шведів в Швеції проживає понад 17 тисяч саамів, понад 50 тисяч корінних фінів, а також понад 450 тисяч етнічних фінів, що іммігрували в країну протягом XX століття, а також їх нащадків.

Швеція, будучи ще в XX столітті країною еміграції, в нинішній час перетворилася на країну де переважає імміграція. Сучасне шведське суспільство можна по праву назвати мультикультурним, тобто соціально різнорідним, що включає в себе представників різних етносів і культур. Історично Швеція завжди була етнічно гомогенної країною, більшу частину населення становили шведи та етнічна меншина — саами, які у XVIII–XIX століттях кочували по території Північної Європи, а зараз живуть на півночі країни.

Після Другої світової війни Швеція стає країною імміграції. До війни країна залишалася етнічно однорідною, під час війни основну частину іммігрантів становили біженці, в 30-і роки в країну поверталися з США шведи. Починаючи з 1930-х років, і до цього дня, за винятком кількох років у 1970-х роках, імміграція перевищує еміграцію.

У 1950-60-і роки в країну хлинув великий потік іммігрантів у зв'язку із зростанням промисловості, браком трудових ресурсів, а також через велику кількість військових біженців з Німеччини, скандинавських сусідів та балтійських держав. Багато хто з них згодом повернулися на батьківщину, але більшість залишилася, особливо це стосується вихідців з Прибалтики. У післявоєнний період країна поповнювала свої трудові ресурси за рахунок іммігрантів з інших частин Скандинавії, Югославії, Греції, Італії та Туреччини. З кінця 60-х років у Швеції була введена регульована імміграція.

У 1980-ті роки по всій Західній Європі спостерігався приплив шукаючих притулку біженців з Ірану, Іраку, Лівану, Сирії, Туреччини, Еритреї. До кінця десятиліття біженці з Сомалі, Косова та деяких колишніх держав Східної Європи почали приєднуватися до черги бажаючих залишитись у Швеції. Таким чином, на сучасному етапі розвитку, можна з упевненістю назвати Швецію країною імміграції. Близько 15 % населення Швеції або іммігрували в країну, або ростуть в сім'ях іммігрантів. Завдяки цим новим шведам раніш мономовне шведське суспільство з гомогенною етнічної структурою стало суспільством мультикультурним та інтернаціональним. На сьогоднішній день кожен п'ятий громадянин країни має іноземне походження. Щоб наочно побачити збільшення імміграційних процесів в країні, варто звернути увагу на той факт, що приріст населення в 2007 році на 75% (1,2 млн іноземців усього проживало у 2007 р. у Швеції) складався з імміграційного припливу в країну, і лише на 25% населення збільшилося за рахунок народжуваності в країні. Спостерігається відсоткове збільшення іммігрантів з Іраку, Румунії, Болгарії та Польщі.

Під впливом імміграційних потоків змінювалося саме суспільство, а також економічна ситуація в країні, при цьому варто визнати, що вплив іммігрантів на економіку можна оцінити неоднозначно, оскільки він має як позитивні, так і негативні наслідки. Що стосується соціальної стабільності, то в цій галузі теж існує чимало проблем, пов'язаних з етнічним та культурним розмаїттям та інтеграцією іммігрантів у шведське суспільство. Важливо враховувати, що уряд вживає кроки щодо поліпшення обстановки в країні, вдосконалюючи законодавство, створюючи спеціалізовані структури, що займаються даною проблематикою, виробляючи стратегії толерантності між етнічними та культурними групами всередині держави. Мета уряду Швеції полягає в досягненні згоди, дійсного політичного, культурного, соціального рівноправ'я і рівності різних груп населення. Для цього і здійснюється політика мультикультуралізму, але її здійснення супроводжується низкою соціальних проблем, що призводить до перегляду імміграційної політики держави, її цілей та напрямків. У зв'язку з цим змінюється законодавство в імміграційній сфері, приймаються нові законопроекти і вносяться поправки до чинних законів. Змінюється процедура прийняття іммігрантів у країну, отримання статусу біженця, видачі посвідки на проживання, працевлаштування і т. д.

Середня тривалість життя у чоловіків становить 78,6 років, у жінок — 83,3 роки. 90% населення Швеції проживає в комунах, які складають не більше 2000 жителів. Стокгольм, Гетеборг і Мальме — найбільш густо заселені території країни.

85% населення проживає на півдні країни.

Мовою де факто є шведська, яка належить до групи німецьких мов, споріднена з норвезькою та данською мовами, від яких незначною мірою відрізняється граматично і лексично. З данською мовою є великі розбіжності у фонетиці, що перешкоджає вільному взаєморозумінню. У країні, однак, відсутня офіційна мова — оскільки шведська займає домінантне становище, то ніколи не порушувалося питання про надання їй статусу офіційної.

Мовами національних меншин визнані саамська, меянкіелі, фінська, циганська та ідиш. Перші три з них можуть використовуватися в державних і муніципальних установах, судах, дитячих садках та будинках для літніх людей в деяких частинах лена Норрботтен.

Герб — як визначено в Акті про національні герби 1982 року, Швеція має два національні герби — Великий і Малий.

Малий Герб, який використовують частіше, є синім щитом з трьома золотими коронами, дві вгорі, одна внизу. Зверху щит увінчує корона, іноді щит облямовує золотий ланцюг Ордена Серафима (Орден Серафима, заснований у 1748 році, є найпочеснішою нагородою у Швеції). Зображення трьох корон використовувалося як емблема Швеції приблизно з 1336 року, коли три корони були вже відомі як символ «Трьох мудрих королів». Згідно з іншою теорією, король Магнус Ерікссон (1319–1364) затвердив емблему трьох корон як символ свого титулу — «Король Швеції, Норвегії та Сканії».

Великий Герб — це герб монарха, який використовують в особливих випадках уряд і ріксдаг. Герб бере початок від 1440-х років, коли служив печаткою короля Карла Кнутссона Бонде і відколи почав використовуватися. Щит на цьому гербі поділений на чотири частини, на ньому зображені три корони і «лев Фолькунгів» (тобто герб королівської династії, яка правила у Швеції від 1250-го по 1364 рік). У центрі міститься герб нинішньої королівської династії. На початку 19 ст. цей герб ухвалив щойно обраний наступником шведського трону французький маршал Жан-Батист Бернадот, який почав правити як король Карл XIV Юган. Герб складається з «мантії Васи», уособлення королівської династії Вас (1523–1654), мосту, що символізує князівство Понте-Корво в Італії (дароване Бернадотові імператором Наполеоном 1806 року), Наполеонового орла та семи зірок.