Німе́ччина (нім. Deutschland) — країна в Центральній Європі, демократична федеративна республіка. Офіційна назва — Федерати́вна Респу́бліка Німе́ччина (нім. Bundesrepublik Deutschland, МФА: [ˈbʊndəsʁepuˌbliːk ˈdɔʏtʃlant][4]). Скорочено — ФРН (BRD). Складається з 16 федеральних земель. Столиця і найбільше місто країни — Берлін. Займає площу 357 021 км². Клімат помірний сезонний. Населення — 81,8 мільйонів осіб. Член Європейського Союзу та НАТО. Країна з найбільшою кількістю населення і найбільшим рівнем економіки в Європейському союзі. Провідна політична сила на Європейському континенті, технологічний лідер в багатьох галузях. Після США, Німеччина є другим найпопулярнішим місцем міграції в світі.[5]
Місце стародавньої Германії було населено різними германськими племенами за свідченням документів ще до 100 р.н. е. Протягом великого переселення народів германці поширились на південь встановивши успішні королівства в значній частині Європи. Починаючи з 10-го століття, германські території утворили центральну частину Священної Римської імперії. Протягом 16-го століття північно-германські регіони стали центром протестантської реформації тоді як південні та західні залишались в католицькій вірі, ці дві фракції зіткнулись між собою під час тридцятилітньої війни. Окупація протягом наполеонівських воєн та зростання популярності пангерманізму всередині Німецької союзу призвело в 1871 році до об'єднання німецьких держав навколо Пруссії в Німецьку імперію. Після німецької революції в 1918–1919 роках і згодом капітуляції в Першій світовій війні Імперія стала Веймарською республікою в 1918 році, та була поділена за Версальським договором. Під час Великої депресії був оголошений Третій рейх в 1933 році. Далі був період націонал-соціалізму та Друга світова війна. Після закінчення Другої світової війни США, СРСР, Велика Британія та Франція взяли верховну владу на території Німеччини у свої руки та поділили її на зони окупації. Через те, що держави-переможці в цілому не змогли дійти згоди про спільний спосіб дій щодо Німеччини, у межах окупаціних зон західних держав була утворена Федеративна Республіка Німеччини, а в межах радянської зони окупації, — Німецька Демократична Республіка. Обидві держави були конcтитуйовані в 1949 р. У 1990 році Німеччина відновила єдність.
Член Європейського Союзу, НАТО і «Великої сімки», претендує на постійне членство в Раді Безпеки ООН.
Країна має четверту найбільшу у світі економіку за ВВП і п'яту найбільшу за паритетом купівельної спроможності. Це другий найбільший у світі експортер та третій найбільший у світі імпортер товарів. Країна досягла дуже високих стандартів життя і має всесторонню систему соціального забезпечення. Німеччина — батьківщина багатьох знаменитих науковців та винахідників і відома своєю культурною та політичною історією.
и
Німеччина межує на півночі з Данією (68 км), на заході — з Нідерландами (577 км), Бельгією (167 км), Люксембургом (138 км) та Францією (451 км), на півдні — Швейцарією (334 км), Австрією (784 км) і Чехією (646 км), а на сході — з Польщею (456 км). На півночі омивається Балтійським та Північним морями.
На території Німеччини знаходиться Північно-Німецька низовина, середньовисотні гори, Швабсько-Баварська височина (альпійське передгір'я) та Альпи. Середньовисотні німецькі гори (висота перевищує 1000 м над рівнем моря) — частина широкої гірської дуги, яка тягнеться від центральної Франції аж до центральної Польщі, до якої належать Гарц, Тюрингський Ліс та Рудні гори. На півдні баварське плоскогір'я Баварський ліс тягнеться до північних схилів Альп. Найвища точка країни — гора Цугшпітце (2963 м над рівнем моря). Біля кордону із Швейцарією розташоване найбільше озеро Німеччини, Боденське озеро, з якого бере свої витоки річка Рейн. Найдовша європейська ріка Дунай бере свої витоки в німецьких горах Шварцвальд.
Цугшпітце в Баварії — найвища гора Німеччини
Фізична карта Німеччини
Рельєф країни підвищується з півночі на південь. На півночі країни — Північно-Німецька низовина з мореними горбами і ділянками зандрового рельєфу, південніше — височини, низькі і середньовисотні гори (600–800 м, іноді до 1400 м), — Гарц, Тюрингські Сланцеві гори, Шварцвальд, Рудні гори, Шумава та ін. На півдні — Баварське плоскогір'я, обрамоване передовими хребтами Альп (найвища точка країни — гора Цугшпітце висотою 2963 м). Клімат помірний, на півн. морський, в інших районах країни перехідний до континентального. Основні ріки — Рейн, Ельба, Дунай, Одер, Варнов, Везер. Великі озера — Боденське, Гім та інші. розташовані в передгір'ях Альп, багато дрібних озер льодовикового походження на Північно-Німецькій низовині.
Див. також: Гідрогеологія Німеччини
Шість найбільших річок стікають в сторону морів й розрізняють шість найбільших річкових водозабірних басейнів країни: Рейну, Дунаю, Ельби, Одеру, Везеру і Емсу. П'ять з яких стікає до Північного та Балтійського морів, один (Дунай), впадає в Чорне море. Водозбірній площі цих річок загалом становлять основний європейський вододіл.
Річка Рейн — бере початок в верхів'ях Альп і має довжину 865 кілометрів (являючись ще й в деяких ділянках кордоном країни), протікає на південному заході і заході країни. Її основні притоки Неккар, Майн, Мозель і Рур. Економічне значення Рейну для країни — визначальне, він є одним із найжвавіших водних шляхів в Європі.
Ельба в місті Штадт-Велен, Саксонія
Сток річки Дунай проходить на півдні країни й довжина його територією Німеччини 647 кілометрів, протікає майже весь час в гірській місцевості і доходить до кордонів з Австрією, а там далі тече уже Південно-Східною Європою. Його основні притоки Іллер, Лех, Ізар і Інн.
У Східній Німеччині, тече ріка Ельба, довжиною 725 кілометрів, її основні притоки Заале і Гавел, а також Охре, Осте і Зуде. Річка Одер виступає в якості кордону з Польщею, його найважливішим припливом є річка Нейсе та відома річка Шпреє.
Водозбірна площа ріки Везер цілком лежить в Німеччині і протікає центральними районами країни й впадає в Північне море. Його довжина 740 км, а живиться водами річок Верра і Фулда, Лейне, Аллер, Одер. Річка Емс, довжиною 370 км, тече на крайньому північному заході країни.
Озера та греблі[ред. • ред. код]
Природні озера країни — переважно льодовикового походження. Тому найбільше великих озер в Альпах і в Мекленбурзі. Найбільше озеро, що повністю лежить на німецькій території — озеро Мюрітц (Müritz), складова частина Мекленбурського озерного краю. Загалом найбільшим озером вважається Боденське озеро, що на кордоні з Австрією і Швейцарією, яке розмежовано між ними на: Німецька частина − 305,75 км², Швейцарська — 171,63 км² і Австрійська — 58,62 км².
Також в Німеччині зустрічаються рукотворні озера створені внаслідок діяльності людини. Так у Східній Німеччині є багато великих штучних озер в колишніх районах видобутку лігніту. А найчастіше це озера, створені внаслідок побудови дамб, задля енергетичних чи господарських цілей. Загалом в Німеччині близько 400
Острів Рюген у Балтійському морі — найбільший острів Німеччини
З північної сторони Німеччину омивають Північне море та Балтійське море.
У Північному морі домінує скупчення Північно-Фризьких островів і острівний ланцюг Фризьких островів, з них — Гельголанд і Нейверк заселені. Північно-Фризькі острови є залишками суші, які були видрізані від континентальної землі підняттям рівня океану та процесами, що відбувалися в льодовикові періоди. Східно-Фризький острівний бар'єр, виник внаслідок динаміки піщаних мілин, тобто намивні ділянки суші ставали, за деякий час, островами.
Найбільші німецькі острови у Балтійському морі (із заходу на схід) Фемарн, Пель, Гіддензее, Рюґен і Узедом, найбільший півострів — Фішланд-Дарс-Цинґст. За винятком Фемарн, вони є частиною узбережжя Бодден. Найбільші і найвідоміші острова у внутрішніх водоймах, озерах — острови Райхенау, Майнау і Ліндау на Боденському озері і Герренхімзее на Хімзее.
Більшість території Німеччини піддається впливу сезонного помірного клімату, в якому переважають вологі західні вітри. Клімат помірний пов'язаний з океанічною, Північноатлантичною течією, яка є північним продовження Гольфстріму. Ці теплі води впливають на райони, що межують з Північним морем у тому числі на території вздовж річки Рейн, яка впадає в Північне море. Отже, на північному заході і півночі країни, клімат океанічний, з випаданням опадів круглий рік з максимумом в літній період.
Тому зима в країні м'яка, а влітку, як правило, прохолодно, хоча температура може перевищувати і 30 °C доволі тривалий період часу. На сході країни клімат більш континентальний; зима можливо холодніша, а літо доволі спекотне і сухе, триваліший час. Центральна і південна Німеччина належать до перехідних регіонів, тут варіюються, як помірно океанічний клімат так і континентальний клімат.
Середньорічна кількість опадів (на основі статистичних даних в період 1961–1990 років) становить 700 міліметрів на рік. Середня щомісячна кількість опадів коливається від 40 мм до 77 мм у лютому та червні, відповідно.
Диск із Небри, близько 1600 років до н. е., знайдений на території сучасної землі Саксонія-Ангальт
Перші згадки про германців і кельтів з'явилися в працях стародавніх греків і римлян. Одна з перших згадок про германців відноситься до 98 р. Вона була зроблена римським літописцем Тацитом. Вся територія сучасної Німеччини на схід від Ельби (слов'янської Лаби) до X ст. була заселена слов'янськими племенами[6]. (Див. детальніше: полабські слов'яни). До XII-XIV століття ці землі поступово увійшли до складу тих чи інших німецьких державних утворень, які становили так звану Священну Римську імперію. При перебуванні цих територій у складі німецьких держав, за кілька століть, місцеві слов'яни поступово, практично повністю знімечились. Цей процес розтягнувся до пізнього Середньовіччя і початку нового часу, а місцями, з останнім, ще не до кінця знімеченим слов'янським народом Німеччини — лужичани, триває досі.
Після розпаду Римської імперії у Західній Європі утворилося Франкська держава, яка через три століття, при Карлі Великому, перетворилося на імперію (800). Імперія Карла охоплювала території кількох сучасних держав, зокрема Німеччини. Проте імперія Карла Великого проіснувала недовго — онуки цього імператора поділили її між собою, в результаті чого утворилися три королівства — Західнофранкське (згодом Франція), Східнофранкське (згодом Німеччина) і Серединне королівство (незабаром розпалося на Італію, Прованс і Лотарингію).
Традиційно датою заснування Німецької держави прийнято вважати 2 лютого 962 року: цього дня східнофранкський король Оттон I був коронований в Римі і став імператором Священної Римської імперії.
Незважаючи на спроби імператорів об'єднати «Священну Римську імперію», вона розпалася на численні незалежні держави й міста. Після Реформації і Тридцятилітньої війни влада імператора все ще залишалася номінальною.
Таке положення зберігалося до 1806 року, коли німецький кайзер Франц II, який якраз перед цим, у 1804-у, став також кайзером австрійської багатонаціональної держави, покинув престол під тиском французького імператора Наполеона. При Наполеоні Бонапарті кількість німецьких князівств і вільних міст значно скоротилася. Віденський конгрес сприяв подальшому об'єднанню Німеччини, в результаті чого з 38 німецьких держав утворився вільний Німецький союз під верховенством Австрії. Після революції 1848 року став назрівати конфлікт між Пруссією і Австрією. Це призвело до війни 1866 року, в якій Пруссія здобула перемогу і приєднала кілька німецьких князівств. Німецький союз розпався.
У 1868 році був створений Північнонімецький союз на чолі з президентом — королем Пруссії. 1871 року Рейхстаг проголосив президента Північнонімецького Союзу, прусського короля Вільгельма I Гогенцоллерна, імператором Німеччини, канцлером якої був призначений Отто Бісмарк.
Новітній період[ред. • ред. код]
1914 року Німеччина вступила в Першу світову війну, програш у якій привів до краху імперії і створення так званої Веймарської республіки.
1933 року канцлером Німеччини призначений вождь Німецької націонал-соціалістичної робітничої партії Адольф Гітлер, при якому Німеччина проводила агресивну експансіоністську і реваншистську політику, яка в 1939 році призвела до Другої світової війни.
Після того, як Німеччина зазнала поразки у Другій світовій війні, її державність була призупинена, від території Німеччини відокремлені великі території, а решта була розділена на 4 зони окупації: радянську, американську, британську та французьку. 1949 року на територіях американської, британської та французької зон окупації створена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН), на території радянської зони окупації — Німецька Демократична республіка (НДР).
Берлінський мур[ред. • ред. код]
Берлінська стіна, фото 1986 року
Докладніше: Берлінський мур
1959 року у НДР почалася колективізація сільського господарства та роздержавлення численних дрібних підприємств. До 1960 року приватне володіння землею довели від 52% у 1958 до 8%. На підтримку Східної Німеччини Микита Хрущов вимагав від західних держав фактичного її визнання, погрожуючи закрити доступ до Західного Берліна. Однак до 1970-х років «захід» відмовлявся визнати НДР, наполягаючи на об'єднанні Німеччини відповідно до повоєнних домовленостей. Водночас все більше мешканців Східної Німеччини (НДР) іммігрувало у Західну (ФРН), 1961 року — близько 207 тисяч громадян. У серпні того самого року уряд НДР, аби блокувати потік біженців, наказав спорудити бетонну стіну і загородження з колючого дроту між Східним і Західним Берліном.
]
1985 року близько 400 тисяч громадян НДР подали заяву про видачу постійної виїзної візи. Представники інтелігенції та церковні діячі вже відкрито критикували режим за відсутність політичних і культурних свобод. Невдоволення більшості східнонімецьких громадян урядом досягло кульмінації 1989 року. У той час, коли сусідні держави намагались лібералізувати свої режими, Соціалістична єдина партія Німеччини вітала жорстоке придушення демонстрації китайських студентів у червні 1989 на площі Тяньаньмень. Наприкінці того самого року громадянське невдоволення вилилося в колосальні демонстрації протесту в самій НДР.
У березні 1990 року громадяни НДР взяли участь у перших виборах за останні 58 років. Перемогу здобув блок партій, близький до західнонімецького Християнсько-демократичного союзу, який виступав за об'єднання Німеччини. Першим обраним прем'єр-міністром НДР став Лотар де Мезьєр, під його керівництвом здійснені важливі зміни, зокрема відновлені 5 федеральних земель (ліквідовані 1952 року), а 3 жовтня 1990 року НДР припинила самостійне існування і була включена до складу ФРН.
Сучасність[ред. • ред. код]
Нова валюта євро (див. т. німецькі монети євро) увійшла в обіг у Німеччині від 1 січня 2002 року[7]
На підставі Бонн-Берлінського акту, прийнятого парламентом 10 березня 1994 року, Берлін знову став столицею об'єднаної Німеччини, в той час як Бонн отримав унікальний статус Bundesstadt — місто федерального значення зі збереженням низки федеральних міністерств[8][9]. Перенесення уряду завершилося 1999 року.
Після возз'єднання Німеччина почала відігравати активнішу роль у діяльності Європейського Союзу і НАТО. Країна скерувала свої війська для забезпечення стабільності на Балканах і надіслала свій миротворчий контингент в Афганістан[10]. Ці дії були сприйняті неоднозначно, оскільки відповідно до післявоєнних домовленостей, Німеччина мала право на розгортання військ тільки для оборонних цілей. Розгортання ж військ на чужих територіях не підпадало під оборонні положення, однак парламентське голосування з цього питання легалізувало участь Німеччини саме у миротворчому контексті.
2005 року Ангела Меркель обрана першою жінкою-канцлером Німеччини. В період з 2005 по 2009 рік вона стояла на чолі, так званої, «Великої коаліції», яку підтримувала її власна парламентська група (у складі ХДС і ХСС) та соціал-демократична партія (СДПН). Після загальних виборів 27 вересня 2009 року Меркель сформувала нинішній коаліційний уряд, у якому Соціал-демократичну партію замінила Вільна демократична партія (ВДП).
Докладніше: Адміністративний поділ Німеччини та Землі Німеччини
Німеччина поділена на 16 політико-адміністративних територій — федеральні землі. Останні в свою чергу діляться на 439 районів (нім. Kreise) і міських округів |
