Лито́вська Респу́бліка, Литва́ (лит. Lietuvos Respublika, Lietuva) — держава в Північній Європі, одна з трьох країн Балтії, розташованих на східному узбережжі Балтійського моря.
На півночі Литва межує з Латвійською Республікою (протяжність кордону 610 км) на сході — з Білоруссю (протяжність кордону 724 км), на південному заході з Калініградською обл. Російської Федерації (протяжність кордону 303 км), на півдні — з Польщею (протяжність кордону 110 км). На заході природними кордонами Литовської республіки є узбережжя Балтійського моря (протяжність 99 км).
Столиця Литовської республіки — Вільнюс (з 1323 до 1919 року та з 1990 року до сьогодні). З 1919 по 1940 роки столицею було місто Каунас.
Литовська республіка є членом ОБСЄ та ООН (з 1991 року), Ради Європи (з 1993), НАТО (з 2002), Європейського Союзу (з 2004), з 21 грудня 2007 року — повноправний член Шенгенської угоди.
З 1 липня по 31 грудня 2013 року Литва була Головою Ради Європейського Союзу.
Стародавня історія[ред. • ред. код]
Поява на території Литви перших людей відбулася на початку сучасного періоду голоцену кайнозойської ери (10-8 тис. років до н. е.). Майже до 8 тисячоліття до н. е. тут панувала культура епіпалеоліту. У 7—6 тисячолітті до н. е. на більшій частині сучасної Литви сформувалася культура мезоліту. Неоліт розпочався тут пізніше за час свого закінчення на території південної Месопотамії (4 століття до н. е.). Бронзові вироби з'явилися на території Литви у другій чверті 2 тисячоліття до н. е., проте їх місцеве виробництво почалося тільки близько 1500 року до н. е. Залізний вік на Литві тривав до середини 1 тисячоліття н. е.
Додержавницький період[ред. • ред. код]
Балтійські племена[ред. • ред. код]
В основі етногенезу литовців — процеси розвитку древніх балтійських (летто-литовських) племен, аукштайтів і жемайтів, а також ятвяги, частина земгалів, куршів і селів. Жемайти й аукштайти ще й досі є окремими етнографічними групами литовців, що суттєво відрізняються мовою і культурою.
Литовці (самоназва — летувяй) належать до балтійських народів. Вважають, що назва Литви походить від назви річки Летава (Летавка), притоку річки Нерис. Вона протікає приблизно за 25 км від містечка Кярнаве, що був важливим політичним центром давньої Литви, східної частини країни. Литва була однією з останніх язичницьких держав Європи. Литовці шанували сили природи, різноманітних богів і священні рослини. Вони запалювали вічний вогонь, померлих спалювали.
Предки литовців — айсти (балти) проживали на узбережжі Балтійського моря вже в II тисячолітті до нашої ери. Уперше про них згадує римський історик Тацит у праці «Німеччина». Територія, на якій жили балти, простягалася від Вісли до Даугави і від Балтійського моря до Дніпра. З часом балти розділилися на різні племена, серед яких були курши, жемайти, аукштайти, литовці, йотвинги (ятвяги), прусси, сели, скалви, латгали, земгали. Основою формування литовської нації були племена аукштайтів і жемайтів, а також частково куршів, земгалів і селів.
Перша згадка про Литву зустрічається в Кведлінбурзьких анналах під 1009 роком (14 лютого), в повідомленні про трагічну загибель від рук язичників архієпископа Боніфація, який був направлений польським королем Болеславом Хоробрим проповідувати християнство в землях йотвингів. Ці землі були об'єктом суперечки між Болеславом і Київським князем Володимиром, що вже в 983 р. змусив йотвингів визнати свою владу над ними.
У 9 і 10 століттях предки литовців займалися переважно полюванням, рибальством, зрідка рільництвом; є згадки про бортництво і тваринництво, особливо на вирощування коней, яких вживали в їжу. Торгові відносини в литовців були з містами слов'яно-балтійського Помор'я і з землею кривичів: вони міняли шкури, хутра, віск на металеві вироби та зброю. Серед литовців рано зустрічаються зачатки станів: існували роди, які володіли численною невільною челяддю; з цих родів обиралися місцеві князі (Кунігаса). Рабами (невільна челядь) були в основному військовополонені. Жрецький стан не становив особливої касти, він мав величезне значення в народі і був досить численним. Жерці у литовців називалися вайделотами (лит. Vaidila), були і жриці вайделотки. Богам своїм литовці жертвували тварин, а в урочистих випадках — і людей. При похоронах знать спалювали разом з улюбленими предметами і рабами.
До 13 століття у предків литовців не було об'єднувальної політичної влади, як не було й об'єднувальних центрів-міст. У другій половині 13 століття в джерелах згадуються окремі вожді, але влада їх поширювалася лише на незначну територію, або на сільську округу.
Ще в 12 столітті з моменту заснування факторії Любецьких купців у гирлі Двіни, почалася німецька військова експансія на територію сучасної Латвії та Литви. 22 вересня 1236 року відбулася історична перемога жемойтських військ над мечоносцями під Шяуляєм, в результаті чого німецький тиск з півночі було зупинено більше ніж на десятиліття.
Історія державності Литви починається з короля Міндаугаса[2], якому на початку 13 століття вдалося об'єднати литовські і деякі інші племена. Міндаугас прийняв християнство в 1251 році. За це у 1253 році він одержав від папи Інокентія IV королівську корону, але визнав васальну залежність Литви від римської курії. Період його правління був відзначений великими військовими походами, під час яких були приєднані деякі землі, на яких проживали слов'янські племена. Міндаугас був гарним дипломатом, особливо проводячи переговори з Тевтонським орденом, який багато разів нападав на литовські землі. Литовська держава, посилена реформами Міндаугаса, отримала міжнародне визнання і новий титул. У 1253 році Міндаугаса коронували королем Литви.
1413 року, після підписання Городельської унії, Вітовтом була проведена адміністративна реформа, в результаті якої Литовське князівство припинило своє існування, ставши частиною новоствореного Віленського воєводства ВКЛ.
Грюнвальдська битва з Вітовтом в центрі
У період найбільшої могутності Литва включала територію нинішньої Білорусі, велику частину сучасної України, частину західноросійських земель і тягнулася від Балтійського до Чорного моря. В умовах боротьби з хрестоносцями відбувся вступ Великого князівства Литовського у союз із Польським королівством шляхом укладання Кревської унії (1385). У 1569 Литва і Польща об'єдналися в двоєдину державу — Річ Посполиту — Республіку Обох Народів. У кінці XVIII ст. держава була розділена між Росією, Австрією і Прусією, причому велика частина території Литви увійшла до складу Російської імперії. Після розпаду Російської імперії Литва отримала незалежність, що було закріплено договором між РРФСР і Литовською республікою 12 липня 1920. У 1940 році Литва була окупована радянськими військами та приєднана до СРСР. 21 липня 1940 відбулися засідання «новообраних парламентів» Литви, Латвії, Естонії, учасники яких проголосили радянську владу в республіках та звернулися до Верховної Ради СРСР з проханням про прийняття до складу Союзу РСР. [3] У 1941-44 роках окупована німецько-фашистськими військами, з 1945 — знову стала частиною СРСР.
У 1940-50-х литовські партизани боролися проти радянської влади. Національні виступи почалися в 1970-х, загострившись наприкінці 1980-х. Незалежність визнана у вересні 1991. До складу ООН і НБСЄ ввійшла в 1992. До складу НАТО — у 2002, до Європейської Спільноти — у 2004.
26 серпня 1991 року Україна та Республіка Польща визнали незалежність Литви.
Географія[ред. • ред. код]
Докладніше: Географія Литви
Докладніше: Список ссавців Литви
Литва є найбільшою за площею та кількістю населення державою з трьох балтійських країн. Знаходиться на відрогах Східноєвропейської рівнини, сьогоднішній ландшафт сформувався в останній Льодовиковий період і має рівнинний характер з невисокими моренами. В Литві є понад 3 тис. озер, розташованих в основному в східних частинах країни. Найбільша ріка — Неман (лит: Nemunas, біл: Нёман). З заходу країна омивається Балтійським морем. Клімат повільно переходить від морського на узбережжі в континентальний на сході країни з вологими і помірними зимою та літом. Лісами вкриті близько 30% території.
За розрахунками деяких сучасних географів біля литовського села Пурнушкес (26 км на північ від Вільнюса) знаходиться географічний центр Європи (54°54′ пн. ш., 25°19′ сх. д.).[3]
Литва поділяється на чотири великі етнографічні регіони:
Аукштота (Верхня Литва, лит:Aukštaitija, пол: Auksztota, біл: Аўкштота)
Жмудь (Жемайтія, Самоґітія, Нижня Литва, лит: Žemaitija, пол: Żmudź, біл: Жмудзь)
Сувальщина (лит: Suvalkija, пол: Suwalszczyzna, біл: Сувалкія)
Дзукія (лит: Dzūkija, пол: Dzukija, біл: Дзукія)
П'ятим регіоном, який сьогодні часто приписують до Жмуті, можна вважати Малу Литву (лит: Mažoji Lietuva, пол: Mała Litwa, біл: Малая Летува) або, як її ще називають, Клайпедський край (лит: Klaipėdos kraštas, пол: Kraj Kłajpedzki).
Державною та найбільш розповсюдженою мовою є литовська. Окрім неї населенням також використовуються такі мови:
російська — близько 344 000 осіб
польська — 258 000–400 000 осіб
білоруська — близько 63 000 осіб
українська — близько 45 000 осіб
татарська — близько 5 100 осіб (див. Татари-липки)
їдиш — близько 4 000 осіб
латиська — близько 4 000 осіб
караїмська — 120 осіб[4]
Більшість росіян з'явилась у Литві після Другої світової війни і після початку другої окупації Прибалтики Радянським Союзом. Також у 1940-1950-ті роки через належність місцевого населення до антирадянського руху опору (відомий як Лісові брати) багато з литовців, латишів та євреїв було депортовано до Сибіру та малозаселених територій[5]. Сьогодні спостерігається зворотна тенденція: серед литовців російською добре володіють старші люди, у той як час молодь значно краще володіє англійською.
Литва була історичною батьківщиною значної єврейської громади та важливим центром єврейської ученості і культури XVIII ст., поки громада, що налічувала близько 160 000 чоловік до Другої світової війни, не була майже повністю знищена за часів Голокосту.[7][8] Основні результати Перепису 2001 р. по релігії такі:
Римо-католицька церква — 79,0% (2 752 000)
Православні — 4,1% (142 000)
Православні (старообрядці) — 0,8% (27 100)
Лютерани — 0,6% (19 600)
Інші релігії — 0,3% (11 000).
Реформатська церква — 0,2% (7 100)
Свідки Єгови — 0,1% (3 500)
Іудаїзм — 0,1% (3 400)
мусульмани-суніти — 0,1% (2 900)
Харизмати — 0,06% (2 200)
П'ятидесятники — 0,04% (1 300)
Стара релігія Балтії — 0,04% (1 300)
Урбанізація[ред. • ред. код]
До початку XXI ст. приблизно дві третини від загальної чисельності населення Литви проживало в містах. Найбільшим містом є Вільнюс, потім Каунас, Клайпеда, Шяуляй і Паневежис.
З 2012 р. тривалість життя становила 70,7 років для чоловіків і 80,7 — для жінок, дитяча смертність становила 6,2 на 1000 народжених.[9] Щорічний приріст населення збільшився на 0,3% в 2007 р. На 30,4 чоловік зі 100 000,[10] у Литві спостерігається різке зростання самогубств в пострадянські роки, що становить найвищий рівень самогубств у світі. У 1996 р. він був в розмірі 49,1 на 100 000 населення в світі.[11] Литва також має найвищий рівень убивств в ЄС.
Територія Литви розділена на 10 повітів (лит. apskritis). Повіти утворюють території самоврядувань (лит. savivaldybė) 9 міст і 43 районів, а також 8 знову утворених самоврядувань. Самоврядування діляться на староства (лит. seniūnija).
Даля Грибаускайте, президент Литви з 12 липня 2009.
З того часу, як Литва проголосила відновлення незалежності 11 березня 1990 р., вона зберегла сильні демократичні традиції. Перші загальні вибори після проголошення Незалежності відбулися 25 жовтня 1992-го, 56,75% від загального числа виборців підтримали нову Конституцію.[13] Були інтенсивні дебати про конституцію, в особливості про роль президента. Окремий референдум був проведений 23 травня 1992 р. для оцінки громадської думки з цього питання, а 41% усіх виборців підтримали відновлення Президента Литви.[13] За поясненням Конституційного Суду Литовської Республіки від 10 січня 1998 р. Литовська Республіка є парламентською республікою з деякими атрибутами напівпрезидентської системи.[14]
Зустріч Президента Литви Валдаса Адамкуса (праворуч) з віце-президентом США Діком Чейні у Вільнюсі (травень 2006).
Литва стала членом Організації Об'єднаних Націй 18 вересня 1991 р., і є учасником низки її організацій та інших міжнародних угод. Вона також є членом Європейського Союзу, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, НАТО та Північно-Атлантичної координаційної ради. Литва отримала членство в СОТ 31 травня 2001-го. Вона також прагне набути членства в ОЕСР та інших західних організаціях.
Литва встановила дипломатичні відносини з 149 країнами.
У 2011 р. у Литві відбулася зустріч Ради міністрів Організації з безпеки і співробітництва в Європі. З 1 липня 2013 р. Литва взяла на себе роль голови Ради Європейського Союзу.
Литва є активним членом у співпраці між Північними країнами Європи і Балтійської Ради з моменту її створення в 1993 р. Балтійська Рада є організацією міжнародного співробітництва, розташована в Таллінні. Він працює через Балтійську Асамблею та Балтійську Раду Міністрів.
Литва співпрацює з Північними та двома іншими країнами Балтії через формат NB8. Інший аналогічний формат, який називається NB6, об'єднує Північні та Балтійські країни-члени ЄС. Основна мета NB6 — обговорення та узгодження позицій, перш ніж представляти їх у Раді Європейського Союзу та на нарадах міністрів закордонних справ ЄС .
Рада країн Балтійського моря була створена у 1992 р. в Копенгагені в якості неофіційного регіонального політичного форуму, головною метою якого є сприяння процесу інтеграції та партнерських тісних контактів між країнами регіону. Членами РДБМ є Данія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Росія, Швеція та Європейська Комісія. Державами-спостерігачами є Білорусь, Франція, Італія, Нідерланди, Румунія, Словаччина, Іспанія, Сполучені Штати, Сполучене Королівство, Україна.
Співпраця між Радою Міністрів Північних Країн та Литви є політичним співробітництвом, через яке обмін досвідом сприяє реалізації спільних цілей. Одним з найважливіших функцій є виявлення нових тенденцій і нових можливостей для спільної співпраці.
Литва, разом з двома іншими країнами Балтії, є членом Північного інвестиційного банку та співпрацює в освітній програмі NORDPLUS. |
