Іспанія (ісп. España МФА: [esˈpaɲa]), офіційно Королівство Іспанія, раніше Еспа́нія[1] — держава на південному заході Європи. Займає більшу частину Піренейського півострова, Балеарські і Пітіузькі острови в Середземному морі, Канарські острови в Атлантичному океані. Іспанія омивається Середземним морем і Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон — 1214 км), з Францією — по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром і з Марокко.
Походження самоназви España (а отже, і похідних від нього) є дискусійним. Давньоримська назва Іберії, Hispania, може походити від терміна Hesperia, яким римляни поетично називали Іспанію. Саме слово Hesperia походить від грецького Εσπερία, тобто «західна країна», «країна сонця, що сідає» (так греки називали Італію). Римляни перенесли цю назву на Іспанію, оскільки вона міститься ще далі на захід від їхньої країни.
Інша версія походження — від пунічного слова Ispanihad, що означає «країна кроликів» або «край, околиця» (від того, що Іспанія розташована на краю Середземноморського регіону). Є також версія баскійського походження, від слова Ezpanna (тобто «край, межа», оскільки Іспанія є південним краєм Європи).
Гуманіст Антоніо де Небріха запропонував версію походження від іберійського слова Hispalis, що означає «місто західного світу». Хесус Луїс Кунчіллос стверджує, що корінь span походить від фінікійського слова «spy» , що означає «кувати метали». Таким чином i-spn-ya означатиме «край, де кують метали».
В українській мові слово España набуло форми Еспанія, яку було запозичено власне з іспанської мови.[2] Це було зафіксовано в перших офіційних правописах.[1] 1933 року цю форму було змінено на Іспанія, взятої з російської мови (пор. Испания).
Іспанія — південноєвропейська країна. Вона займає п'ять шостих Піренейського півострова, Балеарські і Пітіузькі острови у Середземному морі та Канарські острови в Атлантичному океані. Піренейські гори важкодоступні та «ізолюють» Іспанію від інших європейських країн, крім Португалії, що займає західну частину півострова.
За територією Іспанія є четвертою країною в Європі, після Росії, України і Франції, та є другою за величиною в Європейському Союзі. Іспанія омивається Середземним морем і Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон — 1214 км), з Францією — по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром (1,2 км), з Марокко (м. Сеута — 6,3 км, м. Мелілья — 9,6 км).
Рельєф країни[ред. • ред. код]
Найвища гора Іспанії — Тейде
Рельєф Іспанії різноманітний, тут панівну роль відіграють системи гірських хребтів і високогірних плоскогір'їв. Плоскогір'я і гори становлять близько 90% її території. Майже половину поверхні країни займає велике, найбільше в Європі високогірне плоскогір'я — Месета з середньою висотою 660 м над рівнем моря. Месета відрізняється чергуванням плато, висотних брилових хребтів і гірських улоговин. Центральна Кордильєра поділяє Месету на дві частини: північну і південну. Велика частина території Іспанії розташована на висоті близько 700 м. Це друга за висотою країна в Європі після Швейцарії.
релєфна карта Піренейського півострова
На півночі Месету обрамляють потужні Кантабрійські гори, які простяглися вздовж узбережжя Біскайської затоки на 600 км, ізолюючи внутрішні райони країни від впливу моря. У їх центральній частині знаходиться гірський масив Пікос-де-Еуропа (з іспанської — Піки Європи) з висотами до 2648 м. Ці гори альпійського типу складені в основному відкладами кам'яновугільного періоду — вапняками, кварцитами, пісковиками. Кантабрійські гори — орографічне і тектонічне продовження найпотужнішої гірської системи Іспанії — Піренеїв.
Піренеї являють собою кілька паралельних хребтів, що простягаються з заходу на схід на 450 км. Це один із найбільш важкодоступних гірських районів Європи. Хоча в середньому висота їх не дуже велика (трохи більше 2500 м), але вони не мають потрібної кількості зручно розташованих і доступних перевалів. Всі ці перевали розташовані на висоті 1500–2000 м, тому залізниці, що йдуть з Іспанії в інші країни, обходять Піренеї з заходу і сходу. Найширша і найвища частина гір центральна, тут знаходиться головна їх вершина — пік Ането, що досягає 3404 м. З північного сходу, до Месеті примикає система Іберійський гір, максимальна висота (пік Мон-Кайо) — 2313 м.
Піренейський півострів
Між східними Піренеями і Іберійськими горами простягаються невисокі Каталонські гори, південні схили яких уступами обриваються майже перед Середземним морем. Каталонські гори (середні висоти яких 900–1200 м, найбільша вершина — гора Каро, 1447 м) слідують впродовж 400 км майже паралельно берегу Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, які розроблені в Мурсії, Валенсії і Каталонії та на північ від мису Палос до кордону з Францією, характеризуються високою родючістю.
Весь південний схід Піренейського півострова зайнятий Кордильєрою-Бетіке, що є системою гірських масивів і хребтів. Кристалічної віссю її стали гори Сьєрра-Невади. За висотою вони поступаються в Європі тільки Альпам. Їх вершина, гора Муласен, що досягає 3478 м, — найвища точка півострівної Іспанії. Хоча найвища гірська вершина Іспанії знаходиться на острові Тенеріфе (Канарські острови) — це вулкан Тейде, висота якого досягає 3718 м.
Єдина велика низовина — Андалузька на півдні країни. На північному сході Іспанії в долині ріки Ебро розкинулася Арагонська рівнина. Менших розмірів низовини тягнуться вздовж Середземного моря.
Головне місце в геологічній будові Іспанії посідають протерозойські і палеозойські складчасті комплекси Іберійської Месети, перекриття на схід мезо-кайнозойським платформеним чохлом. На півночі Іберійська Месета обрамляється південним краєм Піренеїв, на півдні — ланцюгом Андалузьких гір (Бетської Кордільєри). В Іберійській Месеті виділяються три тектонічні зони.
Північна, охоплює Кантабрійські і Іберійські гори, виникла на місці геосинклінального прогинання, виконаного могутніми терігенними осіданнями раннього палеозою, карбонатно-терігенними відкладеннями середнього палеозою і (в Астурійському басейні) параллічеською вугленосною товщею карбону. Основна складчастість належить до кінця карбону (астурійська фаза). Центральна зона, що простягається через Галісію і Кастилію, відповідає стародавньому геоантіклінальному підняттю, пронизаному гранітами; велике значення мала тут кембрійська (сардінська) складчастість. Південна (геосинклінальна) зона (Сьєрра-Морена) складена переважно продуктами підводного вулканізму основного складу і граувакками; вона сформувала свою складчастість в середині девона. Мезокайнозойській платформенний чохол утворений карбонатними осадами; басейн ріки Ебро, в нім спостерігаються флішеві і молассові товщі, що піддалися впливу в олігоцені (у піренейську фазу) інтенсивної складчастості. Бетськая Кордільера складається з серії тектонічних покривів, переміщених на північ. Внутрішні покриви складені метаморфічним палеозоєм, зовнішні — карбонатними і уламковими породамі мезозою, палеогену і нижнього міоцену.
«Молочні ріки»
По покладах корисних копалин, а саме, через значні об'єми, рудні родовища пов'язують з палеозойськими комплексами і гранітами (на півночі і півдні Іспанії). Найпримітніший південний рудний пояс, притаманний для середньопалеозойських ефузивно-терригенних товщ і герцинських гранітів Сьєрри-Морени та Уельви. До нього належить колчеданові поклади міді, гідротермальні родовища ртуті, руди свинцю і цинку. Великі родовища залізняка в Галісії, Астурії, Леоні, Біскайї, Сантандері, Ґранаді, та піритів — в Уельві, Севільї, менш значні — в Мурсії і Астурії ці пірити містять до 10% міді. Багатющі у світі запаси ртуті зосереджені в Альмадені. Родовища свинцево-цинкових руд відомі в провінціях Хаен (Лінарес, Ла-Кароліна) і Мурсія (Картахена, Масаррон), а також в Сантандері (Реосин і Рейноса) і ін. Значні запаси уранових руд, за якими Іспанія входить у 10-у у світі і 2-е місце в Європі. Основні уранові родовища знаходяться у провінціях Саламанка і Касерес. В Іспанії є поклади золота, срібла, миш'яку, марганцю. З нерудних копалин в Іспанії відомі калійні солі (карналіт і сильвініт), що залягають в долині річки Ебро, каолін і апатит. Місцеві енергетичні ресурси складаються в основному із запасів кам'яного вугілля. Вугільні басейни містять невелике число пластів малої потужності з великими ухилами, сильно дислокованих, що утруднює механізацію їх добування і робить їх малорентабельними. Близько 90% видобутку вугілля припадає на басейни Астурії, Леона і Паленсії.
Клімат країни
Завдяки своєму географічному положенню кліматичні умови в Іспанії вкрай різноманітні. Піренейському півострову притаманні три основні кліматичні типи — Континентальний, Океанічний і Середземноморський та ще три не основних, але визначальних кліматичних зон — гірського, альпійського і субтропічного типу.
Континентальний клімат
охоплює більшість півострова Іспанії, він формується завдяки унікальному розташуванню самого півострова та природньо-кліматичних особливостей Центральної Месети, прилеглих до цього плато гір (як на сході, так і на півдні), і властивостями території басейну ріки Ебро. Континентальний клімат характеризується широким коливанням добових і сезонних змін у температурі, низькою кількістю та нерегулярністю опадів з високим рівнем випаровування, що призводить до посушливості. Середньорічна кількість опадів в цілому становить від 300 до 640 мм на рік (більшість провінцій регіону Месети отримує близько 500 мм на рік). На півночі Месети, Центрального плато і в басейні Ебро, є два сезони дощів, один навесні (квітень-червень), а інший восени (жовтень-листопад). На півдні Месети, вологі сезони — весна й осінь, весною лише один місяць — березень, а осінній період загалом посередньо-вологий, але навіть у ці вологі сезони дощі тут нерегулярні і нетривалі. Континентальні зими прохолодні в межах −1 °C (30,2 °F), з сильним вітром і високою вологістю, незважаючи на низький рівень опадів. За винятком гірських районів північного передгір'я Іберійських гір, в холодні періоди мороз та підмерзання є поширеним явищем. Літо тепле і безхмарне, середня денна температура становить; 21 °C (69,8 °F) на півночі Месети і з 24 °C (75,2 °F) до 27 °C (80,6 °F) на півдні Месети, а нічні температури коливаються від 7 °C (44,6 °F) до 10 °C (+50 °F) по всій континентальній зоні. В басейні ріки Ебро (який знаходиться на нижчому висотному рівні), дещо відмінні особливості — дуже спекотно влітку і температура може перевищувати 40 °C (+104 °F). Влітку загалом на Центральному плато і Месети та в басейні Ебро вологість найнижча, за винятком району річки Ріо-Ебро, де наявна висока вологість.
переважає в північній частині країни (часто називають «Зелена Іспанія»), від Піренеїв до північно-західних районів півострова, і характеризується відносно м'якою зимою, теплим, але не спекотним літом та, загалом, рясними опадами — близько 1000 мм за весь рік, причому в найпосушливі місяці вище 30 мм за рік. Температура коливається незначно (як на добу, так і щосезону), в середньому діапазоні від +9 °C (48,2 °F) у січні до 21 °C (69,8 °F) в липні. Стримуючий вплив морських атмосферних явищ на узбережжі, чим дальше в глиб країни та вище в гори півночі Іберійського півострова, тим інтенсивніші температурні коливання. Близькість до Атлантичного океану також впливає на кількість опадів, тому на сході їх менше, аніж на океанічному західному узбережжі. Восени, з жовтня по грудень, найтриваліший дощовий сезон, а липень найпосушливий місяць. Висока вологість і переважаючі фронтальні морські вітри, сприяють формуванню кліматичного явища туману, який є загальноприйнятою нормою вздовж всього північно-західного узбережжя, це явище не так часто спостерігається всередині країни (здебільшого на незначних ділянках та ближче до холодної пори року), причиною його відсутності є гори, які стають своєрідним бар'єром для проникнення вологих циклонів зі сторони моря чи океану.
охоплює територію, яка простягається від Андалузьких рівнин (майже весь південь півострова), уздовж усього південного і східного узбережжя країни аж до Піренеїв (обмежується гірськими хребтами, що йдуть паралельно узбережжю Середземного моря). В цілому, період опадів у цьому регіоні зосереджений, в основному, наприкінці осінньо-зимового циклу та у весняну пору року. Дощі тут, зчаста, нерегулярні з ймовірними періодами посухи. Температура в середземноморській кліматичній зоні вища ніж в континентальних внутрішніх районах. Сезонні і добові зміни температури не мають значної амплітуди коливань. Температура повітря в січні, зазвичай, у середньому від 10 °C (+50 °F) до 13 °C (55,4 °F) у більшості районів середземноморської зони, і лише трішки прохолодніше на північно-східному узбережжі (на північ від Барселони). Взимку температура в глиб рівнин Андалузії також трохи нижча ніж на узбережжі. Середня температура в липні і серпні від +22 °C (71,6 °F) до 27 °C (80,6 °F) на узбережжі, і від 29 °C (84,2 °F) до 31 °C (87,8 °F) в глиб півострова, цей же період відзначається пониженою вологістю. В середземноморській кліматичні зоні наявні значні вітрові потоки (вітри Левече): жаркі та сухі східні або південно-східні повітряні потоки, які зароджуються над Північною Африкою. Епізодично ці вітри іноді приносять з собою піщаний пил Сахари — ці явища найчастіше відбуваються навесні і спричинені раптовим (як правило, нетривалим) різким зростанням температури в пустелі. Кулер — східний вітер, приходить зі сторони Леванту, набираючи свою силу з поміж уголовин між гірськими формаціями Пенібетіко і Атлаських гір в Північній Африці. Ці східні вітри є визначальними, тому що формують особливості середземноморського клімату в регіоні, оскільки вони послаблюють атмосферну температуру і підвищують вологість.
Сьєра-Невада в березні — південь Іспанії
Ліси Ла-Пальми
Три не основні кліматичні зони мають меншу площу поширення, водночас, саме вони формують особливості основних кліматичних типів Іспанії в певні часові періоди (посушливі чи дощові, розу вітрів….)
Гірський тип клімату характерний для тих частин території Іспанії, що лежать на висотах понад 2000 метрів (здебільшого в провінціях). Тамтешньою особливістю є дуже спекотне літо та м'яка і холодна зима. Дуже сухий тип клімату, схожий на пустельний, з низькою кількістю опадів до (150 мм на рік) спостерігається в Кабо-де-Гата, це одне з найсухіших місць в Європі.
Найвищим точкам Піреней і Сьєрра-Невада (що понад 3000 м) характерні альпійські кліматичні особливості.
Канарські острови знаходяться в субтропічному поясі. Температура, помірна і стабільна (з 18 °C до 24 °C) протягом року. Що стосується опадів, східні острови є напівпосушливими, західні вологими, з деякими дуже вологими районами у горах Гомера і Ла-Пальми (його ще називають «Лаурісілва»).
Каньйон річки Тежу
Як і гідрографія в будь-якій іншій країні, В Іспанії вона визначається двома чинниками: кліматичними і геологічними (рельєф і підземні ресурси) особливостями. Більшість Іспанії підпадає в зону середземноморського клімату, так що перша спільна риса для всіх річок — сильні посухи та низького потоку. Це правило не стосується річок «мокрої Іспанії» — на півночі і північному-заході. Центральне плато з його гірськими хребтами і западинами є визначальним для півострова, та нахилене в бік заходу, тому більшість його водних потоків несуть свої води в цьому напрямку, але ні Дуеро, ні Тахо і не Ґуядіана впадають в Атлантику, але не є судноплавними. Дві інші великі річки — Ґвадалківір також тече в Атлантику, тільки нахилена у бік океану через Бетіську височину — є єдина судноплавна річка на півострові, та й то лише в нижній течії.
Річки більшої частини Іспанії мають переважно дощове живлення і різкі сезонні коливання стоку — при зимовий-весняному його максимумі і мінімумі літом коли великі річки сильно міліють, а багато дрібних пересихають. Лише на півночі і північному заході річки повноводні протягом всього року, з відносно рівномірними по сезонах витратами води. У Піренеях, Андалуських горах дощове живлення річок доповнюється сніговим. Найбільші річки басейну Атлантичного океану — Тахо, Дуеро, Ґуадіана, Ґвадалківір, помережані греблями та є найбільшими річками півострова. До басейну Середземного моря відносяться річки Ебро, Хукар, Сегура. Більшість великих річок перетинають ділянки з порогами що разом з їх літньою маловодністю — перешкоджає судноплавству. Річки півночі Іспанії використовуються переважно в енергетичних цілях, а інші — головним чином для штучного зрошування (на багатьох річках створені регулюючі водосховища).
Багато озер розкидано по території Іспанії, вони всі різного походження, одні — тектонічного і вулканічного походження, а інші — льодовикового та карстового і навіть змішаного походження. Ці озера, здебільшого, невеликі, розташовані переважно в горах.
Мала кількістю опадів, спричинена середземноморськоим кліматом, призвела до ощадливого використання водних ресурсів в Іспанії, як поверхневих, так і підземних. З давніх-давен воду ретельно збирали та економили, оскільки вона необхідна, як для зрошення, так і для споживання населенням. Тому ше в давні часи були побудовані великі акведуки, за часів Римської імперії — в Сеговії, Меріді, Тарраґоні і Барселоні, а араби зрошували свої сади в Валенсії, Леріді і в більшій частині сільської місцевості Андалузії. Крім того вода використовується, як рушійної сили, для індустрії та економіки, опосередковано або безпосередньо, за допомогою електрики. В Іспанії було побудовано багато гідроелектричних вузлів для накопичення енергії та перерозподілу частини водних ресурсів. Це сприяло якісному споживанню води в промисловості і безперебійному постачанню її до великих міських агломерацій. Що ж стосується Канарських островів, то там побудовано станції перегонки з морської води.
В цілому можна сказати, що по всьому іспанському Середземномор'ї, так чи інакше, але відчуває дефіцит у водних ресурсах в порівнянні з зоною Атлантики. Таким чином, дефіцит в іспанському Середземномор'ї становить близько 5000 hm³ на рік, а на Атлантичному є надлишок, що наближається до 25000 hm³ (здебільшого через великий потік річок до океану). Таким чином, необхідно було компенсувати цей дефіцит. Цього домоглися завдяки побудові гребель та каналів на річці Тежу, що полегшило тяжке становище Леванту. З цієї причини, й інші великі водойми піддалися техногенному впливу — річки були використані для будівництва гребель, які перетворили краєвиди річок, їх ущелин, на великі озера та водосховища.
«Висячий» будинок у місті Куенка, Кастилія-Ла-Манча
В результаті громадянської війни 1936–1939 років генерал Франциско Франко став главою держави і уряду, Фалангістська партія була єдиною легальною політичною організацією до його смерті в 1975. Потім була відновлена монархія з Хуаном Карлосом I на чолі, було прийнято нову конституцію. Соціалістична робітнича партія здобула перемогу на виборах у 1982. Іспанія стала членом ЄС у 1986 і Західно-Європейського Союзу в 1988. Після виборів 1993 Феліпе Гонсалес вчетверте став прем'єр-міністром, але не має більшості в парламенті.
Державний устрій. Іспанія — конституційна монархія. Форма правління — парламентська монархія: главою держави є король (Хуан Карлос I), однак реальна виконавча влада належить прем'єр-міністру, який очолює уряд. Законодавча влада здійснюється Генеральними кортесами — парламентом, що складається з Сенату (265 депутатів) і Конгресу депутатів (350 депутатів).
Членство у міжнародних організаціях — СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, НАТО, ООН, МФЧХ, ОЕСР, РЄ, ЄКА, ЄМС, ЄС.
Див. також: Корисні копалини Іспанії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Іспанії та Гірнича промисловість Іспанії
Іспанія — розвинена індустріально-аграрна країна. За обсягом промислової продукції наприкінці XX ст. вона посідала 5-е місце в Європі і 8-е — у світі.
Основні галузі промисловості: текстильна, харчова, металообробна, хімічна, кораблебудування, машинобудування, туризм. Транспорт — залізничний, автомобільний, морський. Гол. порти: Картехена, Барселона, Більбао, Санта-Крус-де-Тенеріфе, Таррагона і Валенсія.
Діють дві державні авіакомпанії — «Іберія» і «Авіадо», а також ряд невеликих приватних авіакомпаній. Авіарейси в Латинську Америку, США, Канаду, Японію, Північну Африку і країни Європи. Найбільш завантаженим є аеропорт міста Палма на о. Мальорка. Інші великі аеропорти в Мадриді, Барселоні, Лас-Пальмасі (на о. Гран-Канарія), Малазі, Севільї і на о. Тенеріфе. |
