Гре́ція (грец. Ελλάδα — Еллада), офіційна назва Гре́цька Респу́бліка (грец. Ελληνική Δημοκρατία) — європейська держава на півдні Балканського півострова та численних островах. На півночі межує з Албанією, Республікою Македонією та Болгарією, на сході — з Туреччиною. Південні береги омиваються Середземним морем, західні — Іонічним, східні — Егейським. До складу Грецької республіки також входить автономна чернеча республіка Афон, розташована на півострові Халкідіки Айон-Орос.
Сучасна Греція — спадкоємиця культури Стародавньої Греції і вважається колискою західної цивілізації, батьківщиною світової демократії[6], західної філософії[7], основних принципів фізико-математичних наук, мистецтва театру[8] та Олімпійських ігор сучасності. Грецька мова має найдовшу історію серед усіх мов індоєвропейської групи, адже нараховує 34 століття тільки писемного періоду[9]. На основі грецької абетки виникли латиниця та кирилиця.
Багата культурна спадщина, географічне положення роблять Грецію однією з найбільш відвідуваних країн світу[10]. Вона приваблює туристів одночасно рекреаційними курортами, різнобічним історико-культурним туризмом та паломництвом до святинь всього християнського світу.
Докладніше: Географія Греції, Геологія Греції та Список національних парків Греції
Греція складається з материкової (області Аттика, Пелопоннес, Центральна Греція, Фессалія, Епір, Македонія та Фракія) та острівної частин, загальною площею 131 990 км². На островах мешкає близько 20% всього населення Греції, їх близько 2 тисяч[11], проте населених — близько 160[12][13]. Найбільші острови Греції — Крит, Керкіра та Родос. Протяжність кордонів Греції — 1 228 км, довжина берегової лінії — 13 676 км. Територію країни омивають Егейське, Іонічне, а південь острова Крит — Лівійське море.
Невелика група Іонічних островів утворює ланцюг, що обмежує Грецію із заходу. Егейські острови навпаки численні. Деякі з них об'єднані в архіпелаги, як наприклад, групи островів на північному сході Егейського моря — Споради, Кіклади і Додеканес. Інші розташовуються ізольовано, зокрема острів Крит. Кікладський архіпелаг складається з 39 островів, з яких тільки 24 заселені.
Споради, розташовані вздовж східного узбережжя материкової Греції та Евбеї, характеризуються особливим острівним колоритом і зберігають незайманими народні традиції. Група Додеканеських островів нараховує 12 великих і безліч дрібних островів, кожний зі своїми особливостями і відмінними ознаками. В Саронічній затоці, яка з'єднує узбережжя Аттики і Пелопоннесу, розташовується ще одна група невеликих Саронічних островів.
Map of Greece
Flag of Albania.svgАлбаніяFlag of Macedonia.svgРеспубліка
МакедоніяFlag of Bulgaria.svgБолгарія'Flag of Turkey.svgТуреччинаFlag of Greece.svgГРЕЦІЯАФІНИСалонікиКавала---ТасосАлександруполіс--СамофракіяКорфуІгуменицяЛарисаВолосЯнінаХалкідаПатрасКоринф.Нафпліон.Спарта.Ареополі.ПірейЛавріонІракліонМ а к е д о н і яФракіяЕпірФессаліяЕвбеяПелопоннесг.ОлімпЛефкасКефалініяЗакінф-ЛемносЛесбосХіосСамосАндросТіносМіконосІкарія--ПатмосНаксосМілосСанторіні---КосРодосКарпатосКасосКітіраГавдосЕгейськемореКритське мореМіртойськемореІонічнемореСередземнемореКритПС ЕгейськіостровиКікладиДодеканес
Чотири п'ятих території країни займають гори та пагорби, через що Греція вважається третьою серед найбільш гористих країн Європи, після Норвегії та Албанії[14]. Гора Олімп із піком Мітікос висотою 2 917 м — найвища в Греції. Завдяки легендарному пантеону давньогрецьких олімпійських богів вона сьогодні є одним з найпопулярніших маршрутів як для альпіністів, так і для туристів.
Західна Греція вкрита низкою озер та боліт, переважно в області гірського пасма Пінд. Останнє є продовженням гірської системи Динарських Альп і сягає максимальної висоти 2 637 м — вершина Смолікас. Динарські Альпи простягаються через центральний Пелопоннес, перетинають острови Кітера та Антикітера, Егейське море та закінчуються на острові Крит. Дослідження тектоніки регіону довели, що острови Егейського моря є піками підводного продовження гірської системи. Сам Пінд характеризується високими, крутими вершинами, тут широко розвинені карстові ландшафти.
На північному сході Греції розташований інший гірський масив — Родопі, який в межах країни займає всю територію периферії Східної Македонії та Фракії. Ця область вкрита густими прадавніми лісами. Широко відомий за межами Греції заповідник «Ліс Дадіа»[15][16] в адміністративному відношенні відноситься до ному Еврос, що на крайньому північному сході країни. Просторі рівнини розташовані головним чином у періферіях Фессалія, Центральна Македонія та Фракія. До них приурочені основні сільськогосподарські регіони Греції.
Клімат країни субтропічний, середземноморський, зі спекотним і сухим літом, м'якою дощовою зимою. В році 300–310 сонячних днів. Середні температури січня 4—12°C, липня 25—27 °C. Опадів на рівнинах 400–700 мм, в горах до 1 500 мм на рік.
Завдяки своїй унікальній географії, Греція має низку мікрокліматичних зон з місцевими відмінностями[17]. У північній та північно-східній частині материкової Греції, на захід від гірського пасма Пінд, клімат вологіший і має деякі риси, типові для морського клімату. На схід від Пінду клімат здебільшого посушливіший, а погода порівняно більш вітряна.
Типовий посушливий середземноморський клімат панує на островах Егейського моря, особливо островах архіпелагів Кіклад та Додеканесу, південній і центральній частинах острова Евбея, рівнинних районах Аттики, східних та південних районах Пелопоннесу і низинних районах на Криті. Впродовж літа погода майже завжди сонячна й посушлива, рідкі опади набувають рис зливи із грозами. Зими тривають тут недовго, випадає мокрий сніг, але здебільшого взимку трапляються тривалі, стійкі дощі, що можуть призводити до тимчасових затоплень прибережних районів.
Адміністративний устрій[ред. • ред. код]
Докладніше: Адміністративний поділ Греції, Периферії Греції та Міста Греції
Адміністративно Греція поділяється на 13 периферій, 9 з них розташовані на материковій частині, решта 3 — острівні. За адміністративним поділом 1997 року, існували 3 гіперноми, а периферії поділялись на 50 номів. Крім того, номархія Аттика включала 4 номи: Афіни, Східна Аттика, Пірей та Західна Аттика. Номи у свою чергу поділялись на деми (муніципалітети). Після прийняття 2010 року Програми «Каллікратіс» поділ на номи скасований[18]. Новий адміністративний поділ Греції набрав чинності 1 січня 2011 року[19].
Децентралізована адміністрація Столиця Периферії Площа, км² Населення Карта
Аттики Афіни Аттика 3 808 3 761 810 GreeceDioikiseis.png
Македонії і Фракії Салоніки Центральна Македонія, Східна Македонія та Фракія 32 968 2 483 019
Епіру та Західної Македонії Яніна Епір, Західна Македонія 20 553 1 094 326
Фессалії і Центральної Греції Лариса Фессалія, Центральна Греція 29 586 1 359 217
Пелопоннесу, Західної Греції та Іонії Патри Пелопоннес, Західна Греція, Іонічні острови 29 147 1 592 432
Егейських островів Пірей Північні Егейські острови, Південні Егейські острови 9 122 508 807
Криту Іракліон Крит 8 259 601 131
Автономна чернеча область Святої Гори Афон має особливий статус та власний візовий режим.
Столиця Греції — місто Афіни (грец. Αθήνα), одне з найдавніших міст світу та одночасно одна з наймолодших столиць в Європі — цього статусу місто набуло тільки 1834 р. після подій Грецької національно-визвольної війни 19 століття. Нині у столиці мешкає близько 35% всього населення країни, разом з Піреєм нараховується близько 3,5 млн жителів. Це гамірне і темпераментне місто, стовпотворіння в центрі контрастує з майже сільським виглядом передмістя. Сучасні Афіни поєднали в собі протилежності грецького і малоазійського способу життя.
Салоніки (грец. Θεσσαλονίκη) — столиця грецької області Македонія, друге за значенням та величиною місто Греції, лежить на березі затоки Термаїкос. Впродовж багатьох століть Салоніки залишались важливим культурним та головним релігійним центром Еллади. Сьогодні це також потужний економічний та освітній центр країни. Щороку в Салоніках проводиться одна з найбільших у світі Міжнародних виставок, а Фессалонікійський університет Аристотеля є найбільшим вищим навчальним закладом Греції.
Статус автономного регіону має чернеча республіка Афон, розташована в центральній та південній частині східного півострова Халкідіки Айон-Орос. Це самокерована громада двадцяти православних монастирів, що з 1313 року перебувають під безпосередньою церковною юрисдикцією Константинопольського Патріарха. Суверенітет Греціі над півостровом закріплений Лозанською угодою 1923 року. На відміну від інших єпархій Константинопольського Патріархату, на Афоні використовується юліанський календар, в тому числі в адміністративних документах. Для православних всього світу Афон — одне з головних святих місць, а також об'єкт світової спадщини ЮНЕСКО.
Александр Македонський
Греція вважається колискою західної цивілізації. Близько 3 тисяч років до н. е. на острові Крит виникла високорозвинена мінойська цивілізація, культура якої згодом поширилась і на материк. За нею слідувала крито-мікенська, або егейська культура. Пізніше виникали власне грецькі поліси, а також античні міста Північного Причорномор'я, Великої Греції, Малої Азії. Культура надзвичайного рівня розвитку ширилась усім середземноморським регіоном, що знайшло відображення в архітектурі, театрі, науці та філософії. Поліси Афіни та Спарта відіграли провідну роль у перемозі над Персією, втім самі пізніше були затьмарені Фівами, а згодом Македонським царством. Останнє під проводом Філліппа II Македонського та його сина Александра Великого досягло надзвичайної могутності, яка була провісницею початку епохи еллінізму. Вона тривала до 146 року нашої ери, коли Еллада опинилась в залежності від Римської імперії.
Подальший взаємовплив еллінської та римської культур формалізувався у культурі Візантійської імперії, створеної 330 року навколо Константинополя. Він залишався основним культурним центром впродовж тисячі років, до свого падіння під натиском Османської імперії 30 жовтня 1453 р. На початку османської доби представники грецької інтелігенції мігрували у країни Західної Європи, де відіграли важливу роль у західноєвропейському Відродженні. Проте система османських міллетів через ізоляцію допомагала православним грекам зберігати свої традиції впродовж 4 століть, сприяла їх згуртованості на основі релігії, яка відіграла важливу роль у формуванні сучасної грецької ідентичності.
Іоанн Каподистрія, перший Президент Греції
Свою незалежність від Османської імперії Греція здобула 1830 року після національно-визвольної війни 1821–1829 років. Першим президентом незалежної Греції став Іоанн Каподистрія. Проте Великі держави вирішили її долю — встановили монархію та запросили на грецький престол неповнолітнього Оттона Баварського з династії Віттельсбахів. Повстання 3 вересня 1843 року змусило короля Оттона надати Конституцію та заснувати представницькі Національні збори. Проте 1863 року Оттон був повалений, а на грецький престол запросили данського принца Вільгельма, який прийняв ім'я короля Георга І. На честь його коронації Великобританія подарувала Греції Іонічні острови. 1877 року за ініціативою Харілаоса Трикупіса, найбільш яскравої фігури грецької політики того часу, король був позбавлений права впливати на Національні збори шляхом висунення вотуму недовіри прем'єр-міністру країни.
Після завершення Балканських воєн 1912–1913 років Греція змогла значно розширити свої території. У наступні роки політична боротьба між королем Костянтином I та харизматичним прем'єр-міністром Елефтеріосом Венізелосом розколола грецьке суспільство напередодні Першої світової війни. Після завершення останньої Греція вступила у війну з Туреччиною на чолі з Мустафою Кемалем Ататюрком. Ця війна призвела до втрати Грецією частини території та масового обміну населенням між двома країнами в рамках підписаного 24 липня 1923 Лозаннського мирного договору.
Прем'єр-міністр Елефтеріос Венізелос
28 жовтня 1940 року фашистська Італія зажадала від нейтральної Греції надати плацдарм для розміщення своїх сил, на що прем'єр-міністр Іоанніс Метаксас відмовив категоричним Ні (грец. Όχι), розуміючи, що тепер війна для Греції стає невідворотньою. Хоча німецькі війська були виведені з території країни тільки 1944 року внаслідок дій радянської армії, що наступала у напрямку Югославії, з 1942 року Греція святкує 28 жовтня як загальнонаціональне свято — День Охі.
У громадянській війні 1946 року комуністична партія Греції зазнала поразки. 1949 року у Греції відновлено монархію, яка була остаточно скасована 21 квітня 1967 року після військового перевороту «чорних полковників», підтримуваних Сполученими Штатами Америки. Режим полковників виявився абсолютно безпорадним, коли 20 липня 1974 року Туреччина напала на Кіпр. Після повалення військової хунти 1975 року було прийнято нову Конституцію, в країну з Парижа повернувся попередній прем'єр-міністр Константінос Караманліс, а за результатами всенародного референдуму монархію було скасовано і Греція врешті стала парламентською республікою. На противагу Новій демократії Караманліса Андреас Папандреу заснував ПАСОК, ці партії і нині залишаються найбільш впливовими в країні.
1980 року Греція повторно приєдналась до військового блоку НАТО (1974 року вона вийшла з нього на знак протесту проти окупації Північного Кіпру). Членом Євросоюзу Греція стала 1 січня 1981 року. У Македонському питанні Греція і досі залишається непохитною у своєму рішенні не визнавати Республіку Македонію через спроби останньої заявити свої права на історико-культурну спадщину Македонії.
У грудні 2008 року в Афінах спалахнули масові заворушення, які швидко охопили країну та сколихнули всю Європу. Причиною заворушень було давно наростаюче невдоволення економічним становищем, яке значно ускладнювалось у зв'язку із Всесвітньою економічною кризою 2008 року. Приводом до розгортання масових акцій протесту, що нерідко переростали у погроми та безлад, стало вбивство 6 грудня 16-річного підлітка патрульним афінської поліції. Від весни 2010 року справжнім випробуванням для уряду Йоргоса Папандреу стали майже безперервні загальнонаціональні страйки, заворушення та теракти[20].
Чинний Президент Республіки Каролос Папульяс
За державним устроєм Греція — парламентська республіка. Глава держави — Президент, який обирається парламентом на п'ятирічний термін[21]. Чинна Конституція Греції прийнята п'ятим скликанням Грецького парламенту 1975 року після падіння режиму військової хунти 1967–1974 років. Двічі положення Конституції переглядались 1986 та 2001 року. Конституцією Греції, що складається зі 120 статей, передбачено поділ влади на виконавчу, законодавчу та судову гілки і надано широкі гарантії (змінами 2001 року) громадянських свобод та соціальних прав[22].
Виконавча влада здійснюється Президентом Республіки та Кабінетом Міністрів Греції. Поправками до Конституції, внесеними 1986 року обов'язки та права Президента значно обмежені. Зараз влада Президента номінальна, він здебільшого виконує функції представництва держави на міжнародній арені. Чинний Президент Греції — Каролос Папульяс, переобраний на другий п'ятирічний термін 3 лютого 2010 року за одностайної підтримки партій ПАСОК, Нова демократія і ЛАОС[23][24].
Повнота політичної влади в Греції належить прем'єр-міністру країни. Прем'єр-міністром Греції, тобто головою уряду, стає лідер політичної партії, що перемогла на парламентських виборах. Формально кандидатуру прем'єр-міністра подає Президент Республіки та затверджує її, також Президент призначає на посади та звільняє від обов'язків членів Кабінету Міністрів Греції[21]. Так, на дострокових виборах 4 жовтня 2009 року в Грецький парламент перемогла партія ПАСОК[25], а прем'єр-міністром республіки став її лідер Йоргос Папандреу. Однак боргова криза спричинила напруження та зрештою політичну кризу. У листопаді 2011 року Йоргос Папандреу пішов у відставку. Було сформовано уряд широкої коаліції на чолі із безпартійним Лукасом Пападімосом. Нові дострокові вибори в парламент відбудуться 6 травня 2012 року[26].
Законодавча влада здійснюється Грецьким парламентом, який складається з 300 депутатів. Парламентські вибори проводяться кожні чотири роки, але Президент Республіки має право розпустити парламент раніше закінчення терміну дії парламенту за пропозицією Кабінету Міністрів, якщо таке рішення пов'язане з національним питанням виняткової важливості. Усі постанови, які приймає парламент, має підписати Президент Республіки, аби вони набрали чинності.
Судова система Греції незалежна від виконавчої та законодавчої влади і складається з трьох верховних судів: Касаційного суду (грец. Άρειος Πάγος — ареопаг), Державної Ради (грец. Συμβούλιο της Επικρατείας) і Палати аудиторів (грец. Ελεγκτικό Συνέδριο). До судової системи держави також входять громадські суди, які розглядають цивільні та кримінальні справи, та адміністративні суди, судді яких вирішують суперечки між громадянами та адміністративними органами Греції.
Членство в міжнародних організаціях: ООН, ЄС, ОБСЄ, НАТО, Міждержавна організація економічного співробітництва і розвитку, Організація чорноморського економічного співробітництва. |
