Євроклуб "Euroworld" КЗШ №114   

Тваринний світ Франції сильно збіднів під впливом господарської діяльності людини. Проте тут дика фауна збереглася краще, ніж у сусідніх країнах. Зустрічаються середньоєвропейські, середземноморські та альпійські види тварин, особливо багато їх у заповідниках і національних парках. Наприклад, у Західно-Піренейському парку мешкають бурі ведмеді і скельниці, в Національному парку Вануаз у Савойї — кам'яні кози.

З хижих ссавців на території Франції поширені лисиця, борсук, видра, а на півдні — генета. З гризунів характерні вивірки, щурі та миші. У південних районах багато кажанів. Місцями збереглися зайці, а з копитних в окремих великих лісових масивах зустрічаються олень благородний, сарна європейська, свиня дика і бобер європейський. На о. Корсика в горах водяться муфлони, або дикі барани (від яких, ймовірно, походять домашні вівці).

Дуже багатий і різноманітний світ птахів. Наприклад, у Піренеях, рухаючись від передгір'я до вершин, можна послідовно спостерігати такі види: весняний вівчарик (Phylloscopus trochilus), снігур, пискуха, лучна трав'янка, дрізд співочий, глухар, жовтобровий вівчарик, вальдшнеп, червонокрилий стінолаз, білодзьобий дрізд, альпійська галка, сіра та тундряна куріпка та альпійський в'юрок. З птахів, що харчуються падлом, виділяються бородань, білоголовий сип і стерв'ятники. У горах Франції збереглися великі пернаті хижаки, зокрема орли та орлани. Виключно великою кількістю водоплавних та інших птахів відрізняється район Камарг в дельті Рони.

Франція — європейська держава, історія якої мала величезний вплив на долю Європи. Поява першої людини на території сучасної Франції датується періодом Середнього палеоліту (40000 — 90000 років тому). Перших мешканців змінили в Кам'яному віці кроманьйонці, які з'явилися приблизно 25000 років тому і в свою чергу були витіснені 16000 років опісля людьми епохи неоліту. Кремнієві наконечники і знаряддя праці замінені на залізні, коли між 1500 і 500 роками до н. е. з'явилися кельтські племена.

Після кількох століть конфліктів між галлами і римлянами Юлій Цезар в 52 р. до н. е. завоював ці території, а до II ст. н. е. жителі регіону були частково навернуті до християнства.

Територія залишалася під владою римлян до 5 ст., в якому регіон завоювали франки та інші германські племена.

Середні віки ознаменувалися нескінченними битвами за владу між франкськими династіями.

Карл Великий правив з 768 по 814 рік і припинив розбрати, значно розширивши кордони свого королівства, а у 800 році зажадав корону Священної Римської Імперії. Після розділення імперії між трьома внуками Карла Великого згідно з Верденським Договором 843, Каролінги продовжували утримувати трон у всіх трьох країнах, які були створені: Західно-Франкського королівства, Середній Франкії і Східно-Франкського королівства. У 987 р. Капетіанська династія одержала трон у Західно-Франкського королівства, яке стало Францією.

У XI ст. настав час відродження і процвітання наук, незважаючи на триваючі війни з Англією. У цей же час країна втягнута в Хрестові походи — священну війну, яку вела Церква з нехристиянськими народами Сходу.

Назва «Франція» згадується з XI ст. Вона походить від латинського Regnum Francorum — «Королівство Франків». Французькі королі IX-XIV ст. часто отримували прізвиська, які характеризували їхнє правління або особу. Наприклад: Людовик Благочестивий, Карл II Лисий, Роберт II Побожний, Людовик VI Товстий, Людовик VII Молодий, Людовик IX Святий, Філіп III Відважний, Філіп IV Красивий, Жан II Добрий.

Початок XV ст. — кінець Капетіанської династії. Франція продовжує Столітню війну (1337–1453 рр.) проти Англії. Національний дух військ значно підняла 17-річна дівчина, Жанна д'Арк, яка в 1429 році об'єднала французькі війська для захисту Орлеана. Її було схоплено, передано в руки англійців та засуджено. Загинула вона на багатті у місті Руан за єресь.

Англійці були вигнані з усіх французьких земель (за винятком Калаїс) у 1453 році. Релігійні і політичні переслідування, кульмінацією яких стали релігійні війни (1562-98 рр.), продовжували краяти Францію протягом всього XVI ст.

У 1572 році, в Парижі, під час різні на Карнавалі у Варфоломіївську Ніч було вбито близько 3000 гугенотів. Пізніше гугенотам були гарантовані релігійні, цивільні і політичні права.

У 1574 р. королем Франції став Генріх III. Його вбив фанатик-чернець у 1589 р., але перед смертю він встиг оголосити своїм наступником Генріха Наваррського (Генріха IV). Генріх IV був протестантом і не здобув визнання французів. У 1593 р. він відрікся від протестантської релігії і зі словами «Париж вартий меси» прийняв католицизм.

На початку XVII ст. країна потрапила під владу кардинала Рішельє, який домігся утворення абсолютної монархії і затвердив домінування Франції в Європі.

У XVII ст. відбулася 30-річна війна з Австрією та Іспанією, кардинал Рішельє був призначений прем'єр-міністром. Після смерті його змінив італієць Мазаріні. Після смерті Мазаріні Людовик XIV («Король-Сонце»), який прийшов до влади, відмовився від прем'єр-міністрів і сам правив країною. При ньому королівський двір перенесено з Парижа в збудований у Версалі палац. Час правління Людовика XIV — час Мольєра, Лафонтена, Корнеля і Расіна. На поточні політичні події впливали придворні дами.

Людовик XIV вів сповнене розвагами життя. Перед смертю він сказав сину, Людовику XV: «Я дуже любив війну і будівлі. Не наслідуйте мене в цьому. Спробуйте допомогти своєму народу, чого я, на жаль, не зміг зробити».

XVIII ст. — епоха Просвітництва (Дідро, Вольтер, Руссо, Монтеск'є), ідеї встановлення «царства розуму».

1789 рік. 14 липня паризька чернь штурмувала Бастилію — символ деспотизму. Революцією керували помірковано налаштовані лідери, але згодом до влади прийшли радикальні якобінці на чолі з Робесп'єром, Дантоном і Маратом. У 1792 році вони заснували першу Республіку, фактично здійснюючи диктаторський контроль над країною. Настав час Влади Терору (1793-1794 рр.), коли були введені масові страти і закриті церкви.

Революція обернулася проти своїх лідерів, страчених на гільйотині. З глибин цього хаосу з'явився Наполеон Бонапарт. Прославившись завдяки ряду блискучих перемог за кордоном, Наполеон привласнив собі найвищу владу в 1799 році.

Почалася нескінченна серія воєн, внаслідок яких Франція домоглася контролю над значною частиною Європи. Закінчилося все катастрофічною кампанією проти Росії у 1812 році, яка призвела до повалення Бонапарта і висилки його на крихітний середземноморський острів Ельба.

Його повернення і тріумф тривали сто днів, до того як його війська були остаточно розбиті англійцями при Ватерлоо. Англійці заслали Бонапарта на південно-атлантичний острів Святої Олени, де він і помер у 1821 році.

Наполеона поважають у Франції як національного героя. Він опублікував Цивільний Кодекс Законів (Закон Наполеона), який покладено в основу системи законів сучасної Франції.

Третя Республіка (1870) створила державу з республіканськими традиціями.

Перша світова війна — понад мільйон солдатів убитими, падіння рівня промислового виробництва. Друга світова війна. Під час війни Франція була окупована німецькими військами і не чинила опір. 6 червня 1944 союзницькі війська висадилися на берегах Нормандії і незабаром звільнили Париж.

У 1946 р. встановлена четверта (IV) республіка, яка зіткнулася з проблемами деколонізації (війна в Індокитаї, хвилювання в Тунісі, Марокко та Алжирі). Нині у Франції п'ята (V) республіка, встановлена в 1958 р. генералом де Голлем.

Після смерті Франсуа Міттерана (він помер у січні 1996 року), Президентом країни став Жак Ширак. Рішення президента про проведення ядерних випробувань на Полінезійському острові Муруроа та сусідньому атолі було визнане у самій Франції і за кордоном як образливе і незаконне.

Випробування, оголошені Шираком «останніми», негативно вплинули на дипломатичні відносини Франції з країнами Тихого океану. Французькі тихоокеанські і Карибські колонії забили на сполох, вимагаючи незалежності.

Недавня історія і політика: уряд Де Голля 1944–1946 стояв на початку створення Четвертої республіки, до ООН Франція приєдналася в 1957, у 21 грудня 1958 Де Голль став президентом, пішов у відставку в 27 квітня 1969. Франсуа Міттеран, перший президент-соціаліст, був обраний 1981 і переобраний у 1988, коли поміркований соціаліст Мішель Рокар став прем'єр-міністром і залишився на своїй посаді, хоча Соціалістичній партії не вдалося втриматися на виборах у Національні збори. У вересні 1990, після нападу іракців на посольство в Кувейті, французький уряд направив контингент з 5 тис. військовослужбовців у Саудівську Аравію і відіграв важливу роль у війні в Перській затоці при звільненні Кувейту в 1991. Едіт Крессон стала першою жінкою прем'єр-міністром у 1991, але в 1992 її замінив П'єр Береговуа. Національна підтримка правління Міттерана продовжувала падати. Референдум на вересні 1992 ледве прийняв Маастрихтський договір. На виборах у Національні збори Соціалістична партія зазнала серйозної поразки. Едуард Баладюр став прем'єр-міністром.

У травні 1995 року президентом був обраний колишній мер Парижа Жак Ширак. Домінантою його зовнішньої політики стало європейське будівництво на основі осі Париж — Берлін. За його президенства досить серйозно ускладнилися відносини зі Сполученими Штатами, коли ті готували вторгнення в Ірак у 2003; Франція відмовилася брати участь в інтервенції в Ірак, хоча як всі країни НАТО надіслала військовий контингент в Афганістан.

16 травня 2007 року Жака Ширака змінив на посаді президента Ніколя Саркозі.

У 2012 році новим президентом Франції став Франсуа Олланд.

Франція є постійним членом Ради Безпеки ООН, входить до «клубу» ядерних держав та до так званої «Великої вісімки».

Глава держави — президент. Президент Франції обирається загальним прямим голосуванням строком на 5 років (до 2002 року — 7 років). Президент обирається абсолютною більшістю голосів. Якщо цієї більшості не набрано в першому турі голосування, проводиться другий тур. На сьогоднішній день Президентом Французької республіки є Франсуа Олланд, обраний 22 квітня і 6 травня 2012 року.

Президент:

призначає прем'єр-міністра і за поданням останнього — міністрів без затвердження їх парламентом;

має право розпускати Національні збори;

має право після попередніх консультацій з головою Національних зборів призначати нові вибори;

головує у Раді міністрів;

головує у Вищій раді оборони;

є верховним головнокомандувачем збройними силами;

виносить на референдум проекти законів;

оприлюднює закони;

може вживати будь-яких надзвичайних заходів, які «диктуються обставинами»;

очолює Вищу раду магістратури.

Депутати Національної Асамблеї обираються за мажоритарною системою у 2 тури строком на 5 років. Національна Асамблея складається з 577 членів: 555 членів обираються шляхом прямого, загального і таємного голосування за мажоритарною системою в 555 одномандатних виборчих округах у метрополії і 22 члени — в заморських департаментах і територіях. Голова Національної Асамблеї — Бернар Аккуфйє (СПНР), обраний 26 червня 2007 року.

Сенат обирається колегією виборщиків, яка складається з депутатів обласних, генеральних, муніципальних рад, строком на 6 років з поновленням кожні 3 роки наполовину. Вибори проходять за пропорційною системою в департаментах, де обираються по 4 сенатори і більше за мажоритарною системою в департаментах, де обираються по 3 сенатори і менше. Сенатором може бути обраний громадянин віком від 30 років. Число сенаторів становить 346 чоловік. Сенатори, обрані в 1998 році і 2001 році строком на 9 років, завершують свої повноваження відповідно в 2007 році і 2010 році. Голова Сенату — Жерар Ларше (СПНР), обраний 1 жовтня 2008 року.

Згідно з Конституцією 1958 року створено Конституційну раду — вищий орган, який здійснює контроль над дотриманням Конституції. До ради входять 9 членів, які призначаються на 9 років (їхній мандат не відновлюється), і всі колишні президенти республіки довічно. Конституційна рада оновлюється на третину кожні З роки. Троє членів ради призначаються президентом, троє — головою Національних зборів. Голова Конституційної ради призначається президентом з числа членів ради і формально є восьмою особою в державній ієрархії. Конституційна рада здійснює контроль за виборами президента, депутатів і сенаторів, стежить за правильністю проведення референдумів і оголошує їх результати. Запити до цього органу можуть надсилати президент, прем'єр-міністр, голови обох палат парламенту, а також група депутатів або сенаторів, що налічує не менше 60 осіб. Рішення Конституційної ради оскарженню не підлягають. Вони обов'язкові для всіх органів державної влади, адміністративних і судових органів. Голова Конституційної ради Жан-Луі Дебре.

Виконавча влада здійснюється Президентом і Радою Міністрів (урядом). Президент призначає прем'єр-міністра і за його поданням — міністрів. Член парламенту не може бути одночасно членом уряду. Уряду не потрібний вотум довіри, однак він може бути відправлений у відставку через вотум недовіри, оголошений більшістю в Національній асамблеї.

Рада Міністрів (уряд) сформована 14 листопада 2010 року. В уряд входять представники Союзу на підтримку народного руху (СПНР), Нового центру (НЦ) і безпартійні. Впродовж п'яти років (2007–2012) прем'єр-міністром Французької Республіки був Франсуа Фійон. Від 15 травня 2012 року уряд Франції очолює Жан-Марк Еро

Франція — високорозвинена індустріально-аграрна країна. За розмірами ВВП і обсягом промислового виробництва Франція посідає одне з провідних місць у західному світі (разом зі США, ФРН, Великобританією та ін.). Провідна галузь промисловості — машинобудування. Розвинуті автобудування, суднобудування, тракторо- і авіабудування, електротехнічна і радіоелектронна промисловість, а також хімічна (виробництво соди, добрив, хімічних волокон, пластмас), нафтопереробна і нафтохімічна промисловість. Експортне значення мають виробництво текстилю, одягу, галантереї, харчова промисловість і виноробство. Розвинені всі види сучасного транспорту. Головні морські порти — Марсель, Гавр, Дюнкерк, Руан, Нант, Сен-Назер, Бордо. Транспортна мережа має радіальну конфігурацію з єдиним центром — Парижем. Франція посідає одне з перших місць у світі за довжиною автошляхів і величиною автопарку. Найважливіша автострада — Лілль-Париж-Ліон-Марсель. Головні водні магістралі — Сена (яка через Уазу і Північний канал пов'язана з Північним районом, а через Марну і канал Марна-Рейн — з Лотарингією та Ельзасом) і каналізована р. Мозель (шлях для експорту лотаринзької руди і металу, а також імпорту вугілля і коксу); на ці шляхи припадає понад 4/5 перевезень

Третина території Франції використовується на сільське господарство, 25% з яких — це пасовища, а 27% — ліси. Традиційно важливим сектором економіки Франції є сільське господарство. Якісний ґрунт та сприятливий клімат сприяють розвитку сільськогосподарської продукції. Насамперед вирощується пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, цукрові буряки, тютюн, хміль, цикорій, овочі, виноград. Бургундія, Бордо та інші місцевості славляться виноробством.

Великі прибутки приносить також туризм, який особливо розвинений у Парижі, на узбережжі та в горах.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]: ВВП — $ 1600 млрд. Темп зростання ВВП — 3,2%. ВВП на душу населення — $ 27975. Прямі закордонні інвестиції — $ 12,5 млрд. Імпорт (машини та обладнання, нафта, кам'яне вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, вовна, деревина) — $ 334 млрд (головним чином Німеччина — 17,2%; Італія — 9,9%; США — 8,8%; Великобританія — 8,4%; Бенілюкс — 7,7%). Експорт (транспортне обладнання, автомобілі, сільськогосподарські і продовольчі товари, хімічні товари і напівфабрикати) — $ 377,8 млрд (г. ч. Німеччина — 15,9%; Великобританія — 10%; Італія — 9,1%; Іспанія — 8,7%; Бенілюкс — 7,7%).

Франція — одна з найбільших економічно розвинених країн світу. За обсягом промислової продукції Франція ділить з Італією 4-е місце у світі (після США, Японії і Німеччини). У 1997 обробна промисловість дала 25,1% загальної доданої вартості; в ній було зайнято 4,2 млн чол., тобто 18,6% всіх трудових ресурсів країни. Франція займає 4-е місце у світі з експорту промислових товарів. У формуванні валового внутрішнього продукту (ВВП) Франції домінує сфера послуг. Велику роль відіграють надходження від зовнішньої торгівлі і туризму. Експорт: фрукти (в основному яблука), вино, сир, пшениця, автомобілі, літаки, залізо і сталь, нафтопродукти, хімікати, ювелірні вироби, шовк.

Франція — найбільш відвідувана країна у світі (за кількістю іноземців, що приїжджають); Париж — найбільш туристичне місто; Ейфелева вежа — найвідвідуваніший у світі монумент: тобто Франція — безперечна чемпіонка світового туризму.

Проте дохід від міжнародного туризму значно вищий в США (81,7 мільярдів дол.), ніж у Франції (42,3 мільярда дол.), що пояснюється коротшим перебуванням туристів у Франції: ті хто приїжджають до Європи прагнуть відвідати і сусідні, не менш привабливі країни. До того ж французький турист більше сімейний, ніж діловий, що також пояснює менші витрати туристів у Франції.

У 2000 році Францію відвідало близько 75,5 мільйонів туристів — абсолютний рекорд. Зовнішній баланс французького туризму позитивний: у 2000 році дохід від туризму склав 32,78 мільярда євро, тоді як французькі туристи, що подорожували за кордон, витратили тільки 17,53 мільярдів євро.

Те, що поза сумнівом привертає тих, що приїжджають до Франції — це велика різноманітність пейзажів, довгі лінії океанічного і морського узбережжя, помірний клімат, безліч різних пам'ятників, а також престиж французької культури, кухні і способу життя.

Для поїздки у Францію потрібна віза (Шенгенська), що оформляється заздалегідь у посольстві Франції в Києві. Візу звичайно роблять протягом 2 тижнів, практично завжди необхідно особиста присутність. Короткострокові візи іноді даються відразу — за умови подання повного пакету документів і відсутності перешкод для оформлення. Радять уточнювати список перед здачею документів у будь-яку фірму. Дуже не рекомендовано порушувати терміни перебування — Вас випустять з Франції навіть із простроченою візою, але можуть внести в 'чорний список', і тоді про поїздки в західну Європу можна буде надовго забути.