Болга́рія (болг. България), Респу́бліка Болга́рія — держава у Південно-Східній Європі, розташована в східній частині Балканського півострова, займає 22% його території. Межує на півночі з Румунією — вздовж Дунаю, на півдні — з Грецією і Туреччиною, на заході — з Сербією і Македонією. На сході омивається Чорним морем. Загальна довжина державного кордону 2245 км, з них 1181 км — сухоземний, 686 км — річковий, і морський — 378 км. Площа — 110,9 тис. км², населення — 7,576 млн (2010), столиця і найбільше місто — Софія, офіційна мова — болгарська, грошова одиниця — лев.
Болгарія — член міжнародних організацій ООН, ЄС, НАТО.
Найбільші міста країни, окрім столиці: Пловдив (500 тис.), Варна (451 тис.), Русе (180 тис.).
Найважливіше державне свято країни, День визволення від османської імперії (1878), припадає на 3 березня.
Болгарія член ООН з 1955, НАТО з 2004, ЄС з 2007.
Населення[ред. • ред. код]
Під час соціалізму у Народній республіці Болгарія населення зросло до близько 9 мільйонів осіб. 9-мільйонний болгарин мав народитися у 90-тих роках, але після повалення режиму Тодора Живкова це ніколи не трапилось. Починаючи з 1989 року кількість населення почала знижуватися і за оцінками Національного статистичного інституту в Болгарії у 2010 році проживало 7 576 751 осіб. Природний приріст населення є від'ємним (−0,79% за 2009 рік) і є третім найнижчим у світі — тільки Чорногорія і острови Кука мають нижче зростання чисельності населення (−0,85% та −3,30% відповідно). Середній вік болгар оцінюється в 41,4 роки, один з найвищих у Європі, а тривалість життя становить 73,1 роки, одна з найнижчих на континенті.
За даними перепису 2001 року 83,9% населення країни складають болгари, в той час як інші дві найчисельніші етнічні групи — турки та цигани — становлять 9,4% та 4,7% від населення відповідно.
Докладніше: Населення Болгарії
Релігія[ред. • ред. код]
Докладніше: Релігія в Болгарії
Більшість громадян Болгарії православні християни. Згідно з переписом 2001 року[3] вони становлять 82,6% населення країни, 12,2% громадян сповідує іслам, 43,8 тис. католиків, 42,3 тис. протестантів. 4% населення — віруючі інших релігій.
Адміністративний поділ[ред. • ред. код]
Докладніше: Адміністративний поділ Болгарії
В адміністративному відношенні Болгарія поділяється на 6 регіонів, які в свою чергу поділяються на 28 областей.
Благоєвград
Бургас
Добрич
Габрово
Хаськово
Кирджалі
Кюстенділ
Ловеч
Монтана
Пазарджик
Перник
Плевен
Пловдив
Разград
Русе
Шумен
Сілістра
Слівен
Смолян
Софія
Софійська область
Стара Загора
Търговище
Варна
Велико-Тирново
Видин
Враца
Ямбол
Області поділяються на 264 муніципалітети.
Найбільшими партіями в країні є:
Громадяни за європейський розвиток Болгарії — консерватизм
Болгарська соціалістична партія — соціал-демократія
Рух за права і свободи — партія етнічних турків
Атака — націоналізм
Географія[ред. • ред. код]
Докладніше: Географія Болгарії
Географічне положення[ред. • ред. код]
Максимальна відстань із заходу на схід 520 кілометрів, з півдня на північ — 330 кілометрів. Болгарія має спільний кордон на півночі з Румунією, на заході із Сербією та Македонією, на півдні з Грецією та Туреччиною. Чверть території займають ліси — одні з найгустіших у центральній Європі.
Велика частина країни — гірські хребти Стара-Планіна, Средна-гора, Ріла з горою Мусала (найвища точка Балканського півострова, 2925 м), Пірін, Родопи. На півночі Болгарії — Ніжньодунайська рівнина, в центрі — Казанликська улоговина, південніше — обширна Верхньофракійська низовина. Крупні річки: Дунай, Маріца,Іскир. Ліси займають близько 1/3 території, переважно листяні. Болгарія славиться олійними трояндами, які квітнуть по всій Казанликській долині, відомій як Трояндова долина. Високо в горах зустрічаються дуже рідкісні і красиві квіти — едельвейси. Всьому світу знайомі сорти болгарського тютюну. Національні парки Болгарії: Вітоша, Золоті піски, Ропотамо, Стенето та інші. Болгарська прибережна смуга протягнулася на 648 км. Місцями її ширина досягає 100 м. Клімат помірний, на півдні перехідний до середземноморського. На рівнинах середні температури січня від −2 до 2 °С, липня до 25 °С. Опадів випадає в рік від 450 мм на рівнинах, до 1300 мм — в горах. Завдяки легкому морському бризу влітку немає виснажливої спеки.
Докладніше: Економіка Болгарії та Корисні копалини Болгарії
Болгарія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: машинобудівна та металообробна, харчова, хімічна, текстильна, конструкційних матеріалів. Основний транстпорт — залізничний, автомобільний, морський, повітряний. Головні морські порти: Варна, Бургас. У Болгарії 10 аеропортів, з них три міжнародних — в Софії, Варні й Бургасі.
За даними The Heritage Foundation 2001: ВВП — 11,3 млрд доларів США. Темп зростання ВВП — 3,5%. ВВП на душу населення — 1372 долари США. Прямі закордонні інвестиції — 14 млн доларів. Імпорт (головним чином станки, обладнання для ГЕС і АЕС, автомобілі, вугілля, нафта і електроенергія) — 5,8 млрд доларів (головним чином Росія — 20,1%;Німеччина — 14,0%; Італія — 7,7%; Греція — 5,8%; США — 4,0%). Експорт (електромотори, електрокари, судна, синтетичні волокна, трояндова олія і лікарські трави) — 5,6 млрд доларів (головним чином Італія — 12,8%; Німеччина — 10,5%; Греція — 8,8%; Туреччина — 7,9%; Росія — 5,5%).
Грошова одиниця — болгарський лев. У 1 леві — 100 стотинок. У обігу перебувають купюри від 1, 2, 5, 10, 20, 50, а з 2003 — ще і 100 левів[4]. В обігу також і металеві монети меншої вартості.
Валютне регулювання. Ввезення іноземної валюти не обмежене (декларація обов'язкова), національної валюти — в еквіваленті до 2000 доларів США. Дозволений вивіз ввезеної іноземної валюти, національної — в еквіваленті до 2000 доларів США. Зворотний обмін болгарської валюти при виїзді обмежений. Румунську валюту обміняти в Болгарії неможливо.
Рівень безробіття: 17,5% (2001)
Див.: Корисні копалини Болгарії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Болгарії, Гірнича промисловість Болгарії.
Державний устрій: Болгарія — республіка з парламентським правлінням (за Конституцією Республіки Болгарія, прийнятою 12 липня 1992 року). Глава держави — Президент, законодавчу владу здійснюють Народні збори, виконавчим органом влади є Рада Міністрів (уряд).
Запаси корисних копалин в Болгарії невеликі. Найважливіші корисні копалини — лігніти, руди заліза, свинцю, цинку і міді. Країна має промислові запаси мідної руди на 30-50 років, золотовмісних руд — на 20 років, свинцевих і цинкових руд — на 20 років, залізняку, марганцевої руди і вугілля, індустріальної сировини і декоративного каменя — більш ніж на 200 років. Загальна цінність розвіданих мінеральних ресурсів (не вважаючи нафти і газу) становить біля 320 млрд дол. США. Відносна частка окремих різновидів ресурсів наступна: вугілля — 54,47%; руд кольорових і дорогоцінних металів — 5,69%; чорних металів — 2,05%, індустріальної сировини — 23,64% і декоративного каменя — 14,15%.
Болгарія — невелика країна, але з винятково багатою природою. Тепле, чисте і спокійне море, гори, безліч мінеральних джерел з цілющими водами, пам'ятники культури і архітектури, живий, колоритний фольклор — все це привертає сюди туристів. Сотні готелів, ресторанів і розважальних закладів створюють умови для повноцінного відпочинку.
Найпопулярніші курорти Болгарії — Албена, «Золоті піски», Рів'єра, Сонячний берег, Сонячний день.
Курорт Албена розташований у північній частині чорноморського узбережжя Болгарії. Найближче велике місто — Варна — розташоване за 45 км. Цей курорт є наймолодшим і разом з тим найфешенебельнішим курортом Болгарії. Тутешні готелі славляться високим рівнем сервісу і величною, авангардною архітектурою, майстерно вписаною в природний ландшафт. Незважаючи на солідну місткість, курорт розташований досить компактно і відрізняється зручним плануванням. Прямо поряд з готелями починається мальовничий ліс, завдяки чому на курорті панує особлива затишна атмосфера. Довжина пляжу, покритого найчистішим золотавим піском, досягає 7 км, ширина доходить до 150 м. Клімат тут помірний, теплий. Сезон в Албені триває з початку травня до кінця жовтня.
Курорт з романтичною назвою «Золоті піски» розташований у північній частині узбережжя Болгарії, за 18 км від Варни. Це, мабуть, найвідоміший і найпопулярніший курорт Болгарії. Особливу гордість тутешнього персоналу викликає те, що «Золоті піски» визнані найчистішим курортом цієї країни, що не дивно, адже місцева влада завжди приділяли особливу увагу екології свого регіону. До речі, Золоті піски були також удостоєні престижної міжнародної нагороди «Синій Прапор» (знак бездоганного екологічного статусу), що зайвий раз підтверджує ексклюзивний характер відпочинку на цьому курорті. Довжина пляжної смуги досягає 3,5 км при середній ширині в 50-100 м. Пісок тут і справді золотого кольору — дуже дрібний і чистий, море завжди прозоре і тепле.
Курорт Рів'єра розташований недалеко від Золотих Пісків, за 17 км від Варни. У минулому цей курортний комплекс був урядовою резиденцією, місцем відпочинку і роботи вищого керівництва країни. Сьогодні тут розташувалася невелика курортна зона, дуже тиха, затишна і мальовнича. Рів'єра ідеально підходить для спокійного сімейного відпочинку. Оздоровчий комплекс курорта пропонує програми бальнеологічного лікування.
Сонячний берег це найбільший курорт Болгарії, свого роду туристичний полюс цієї країни. Курорт розташований за 30 км на північ від Бургаса, в екологічно чистій зоні — далеко від великих транспортних артерій та великих міст. Довжина пляжу досягає 10 км, середня ширина становить 35 м. Пісок дрібний і золотистий. Курорт лідирує не тільки за кількістю туристів, що приймаються за сезон, але й за кількістю різноманітних розважальних закладів: понад 250 ресторанів, безліч барів і кафе, нічні клуби і дискотеки, казино та ігрові центри. До Сонячного берега завжди зручно добиратися — міжнародний аеропорт Бургаса, залізничний вокзал і міжнародний морський порт забезпечують швидкі й зручні сполучення з усіма точками світу; українські турфірми пропонують влітку також і автобусні тури. Поряд з курортом розташоване стародавнє місто Несебр, засноване фракійцями ще у античні часи і сьогодні внесене до спадщини ЮНЕСКО.
Залізничний транспорт — довжина залізниць — 6,6 тисяч км.
Водний транспорт — судноплавство по Дунаю. Основні порти: Варна, Бургас. Морський поромний зв'язок — Варна — Іллічівськ.
Докладніше: Історія Болгарії
Давні часи[ред. • ред. код]
Територія сучасної Болгарії була заселена ще у кам'яному віці. У бронзовому віці там жили фракійські племена, у 11-6 ст. до н. е. тут існувала фракійська держава. У 1 ст. до н. е. цей регіон був завойований римлянами, фракійці поступово романізувалися. Після поділу Римської імперії територія Болгарії залишилася за Візантією.
Середньовіччя[ред. • ред. код]
З першої половини VII ст. на південь від Дунаю поселилися племена слов'ян. Разом з протоболгарами слов'янські племена в 681 році створили державу Болгарію, яка займала територію сучасної Північної Болгарії. На чолі держави став хан Аспарух, а її столицею — місто Пліска.
803–814 — хан Крум створює закони, завойовує Сердику (Софію), доходить до Цареграда.
link=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Bulgaria_Simeon_I_%28893-927%29.svg
Протягом 9-10 століть Болгарія значно розширила свої кордони, зміцнила військовий і політичний авторитет в Європі. Після створення Кирилом та Мефодієм слов'янської писемності та літератури (855 р.) Болгарія перетворилась в перший слов'янський культурний центр.
852–889 — правління князя Бориса I, хрестить усіх болгар (865) і приймає учнів Кирила і Мефодія. Прийняття християнства як офіційної релігії відіграло важливу роль у завершенні процесу створення болгарської народності.
893–927 — править цар Симеон I, «Золоте століття» Болгарської культури.
1331–1371 — править цар Іван-Олександр — розквіт Болгарської культури і поділяє Болгарію на Тирновську і Видинську.
1393 — турки завойовують Тирново.
1396 — турки завойовують Видин, Болгарія потрапляє під їхню владу. Протягом п'яти століть болгарський народ зазнавав жорстокої феодальної експлуатації, був позбавлений будь-яких політичних прав.
У кінці XIV століття Болгарія була завойована Османською імперією. Спочатку вона перебувала у васальній залежності, а в 1396 році султан Баязид I анексував її після перемоги над хрестоносцями у битві при Нікополі. Результатом п'ятисотлітнього турецького правління було повне розорення країни, знищення міст, зокрема, фортець, та зменшення населення. Вже у XV столітті всі болгарські органи влади рівнем вище комунального (сіл та міст) були розпущені. Болгарська церква втратила самостійність та була підпорядкована константинопольському патріарху.
Новий час[ред. • ред. код]
1762 — відродженець-монах Паїсій Хилендарський пише «Історію Слов'яноболгарську» — початок Болгарського відродження.
1868–1873 — апостол болгарської волі Васил Левскі створює внутрішню революційну організацію Болгарії (за указом турецького султана повішений 19 лютого 1873 у Софії).
1876 — Квітневе повстання придушено масовими репресіями.
1877–1878 — російсько-турецька визвольна війна. 3 березня 1878 — підписання Сан-Стефанського мирного договору, відповідно до якого Болгарія одержує незалежність.
1879 — установчі збори голосують за Тирновську конституцію і вибирає князем Александра Батенберга (роки правління — 1879–1886).
1887 — князем обраний Фердинанд Сакскобурготський (роки правління — 1887–1918), який і проголосив незалежність Болгарії 1908 року.
link=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Bulgaria1915physical.jpg
1908 — проголошення Болгарії незалежним царством. Після першої та другої Балканських воєн (1912–1913 рр.), а згодом першої світової війни Болгарія втратила частину своїх територій (Північна Добруджа відійшла до Румунії, Македонія — до Греції, частково до Сербії, пізніше — до Югославії).
1918 — відмова від престолу царя Фердинанда на користь Бориса ІІІ.
1944 — англо-американські війська бомбардують на Софію, Радянський Союз оголошує війну Болгарії (нота від 5 вересня), Червона армія входить у Болгарію 8 вересня, зроблено переворот (9 вересня) — Болгарія включається у війну проти Німеччини.
1947 — підписано мирний договір між Болгарією і державами-переможцями, опозицію ліквідовано, прийнята нова конституція, починається радянізація країни і тоталітарне керування.
1989 — початок демократизації Болгарії, прийнята нова конституція.
1991 — Болгарія стає членом Ради Європи.
1995 — одержує статус асоційованого члена Європейського Союзу.
1997 — Болгарія офіційно заявляє свою кандидатуру в членство в НАТО.
1999 — Болгарія одержує запрошення на переговори щодо питання приєднання до Європейського Союзу.
2005 — Вступ Болгарії до НАТО.
1 січня 2007 — Вступ Болгарії до ЄС.
Україна-Болгарія[ред. • ред. код]
Республіка Болгарія посідає важливе місце на балканському напрямку зовнішньополітичних інтересів України, що зумовлено геостратегічним положенням РБ на Балканах, близькістю інтересів у Чорноморському й Придунайському регіонах. Україну і Болгарію єднає етнічна, мовна та релігійна близькість, традиційні економічні, торговельні та культурно-історичні зв'язки. На території України компактно проживає болгарська громада (234 тис.чол.). В РБ мешкає 6 тис. громадян України і вихідців з України. Під час офіційного візиту Л. Д. Кучми до РБ 24-25 березня 1998 р. Президенти України та Болгарії підписали Декларацію про подальший розвиток та поглиблення співробітництва між двома країнами, в якій висловлюється прагнення розвивати відносини у напрямі стратегічного партнерства на основі схожості демократичних та економічних реформ.
Основою міждержавного співробітництва є Договір про дружні відносини і співробітництво між Україною і РБ від 5.10.1992 р. Станом на березень 1999 р. між Україною і РБ підписано 69 різноманітних документів (міжнародні договори, угоди і протоколи), з яких 40 ратифіковано. Із загальної кількості підписаних угод 4 мають міждержавний характер, 24 — міжурядовий; решта — на міжвідомчому рівні; політичних угод — 10, загальноекономічних — 24, в галузі транспорту — 6, в гуманітарній сфері — 15, щодо консульських відносин — 3.
Політичні відносини[ред. • ред. код]
5 грудня 1991 р. уряд РБ офіційно визнав Україну, як незалежну державу, а 13 грудня цього ж року були встановлені дипломатичні відносини на рівні посольств (з 1993 року в Софії діє Посольство України, в Києві з 1992 року — Посольство Болгарії, в Одесі — Генеральне консульство Болгарії). Між Україною та РБ не існує політичних проблем, розбіжностей інтересів і потенційних загроз інтересам України.
Важливим етапом у розвитку двосторонніх відносин став офіційний візит Президента України в Болгарію 5 жовтня 1992 р., під час якого було підписано ряд двосторонніх документів, зокрема, міждержавний Договір про дружні відносини і співробітництво. Цей документ, який набрав чинності 22 березня 1994 р., є правовою основою для формування нової системи відносин між двома країнами на тривалу перспективу.
8-10 грудня 1994 р. відбувся офіційний візит в Україну Президента Болгарії Желю Желєва. В рамках візиту були проведені двосторонні переговори за участі керівників міністерств України і Болгарії з широкого кола питань політичного та економічного співробітництва двох країн. Важливим результатом візиту стало підписання 10 двосторонніх документів про співробітництво у різних сферах.
4-6 вересня 1995 р. в Софії відбулися консультації на рівні заступників міністрів закордонних справ. Обговорювались питання подальшого розвитку двостороннього співробітництва, розширення співпраці між міністерствами закордонних справ двох країн. 19-20 листопада 1995 р. з офіційним візитом у Республіці Болгарія перебував міністр закордонних справ України Г. Й. Удовенко. За підсумками візиту підписано 9 двосторонніх документів і політичну Декларацію міністрів закордонних справ. 28-30 листопада 1995 р. відбувся офіційний візит в Україну парламентської делегації Болгарії на чолі з Головою Народних Зборів РБ Благовестом Сендовим. Під час зустрічей і переговорів з Президентом України Л. Д. Кучмою та іншими високими посадовими особами обговорювались питання розширення договірно-правової бази двосторонніх відносин та взаємодії двох країн на міжнародній арені, шляхи поглиблення міжпарламентських зв'язків.
6-7 березня 1996 р. під час візиту міністра оборони України в Республіку Болгарія було підписано ряд двосторонніх документів у сфері військового співробітництва.
Проблеми двостороннього торговельно-економічного і військово-технічного співробітництва обговорювались 23-24 липня 1996 р. під час офіційного візиту Прем'єр-міністра України в Болгарію. Підкреслювалася необхідність якнайшвидшого вирішення організаційних питань двосторонньої співпраці, створення спільного українсько-болгарського інвестиційного банку тощо. Були намічені конкретні заходи щодо розвитку виробничої кооперації у базових галузях, зокрема, у ВПК, фармацевтичній промисловості, організації спільних підприємств, підтримки взаємної інвестиційної діяльності, здійснення енергетичних, будівельних проектів, розвитку транспортної інфраструктури.
30-31 жовтня 1997 року відбувся офіційний візит в Україну Голови Ради Міністрів РБ І.Костова.
24-25 березня 1998 року відбувся офіційний візит у Болгарію Президента України Л. Д. Кучми.
4-5 червня 1998 року в Ялті під час Саміту ЧЕС Президент України Л. Д. Кучма мав зустріч з Президентом РБ П.Стояновим.
12-13 листопада 1998 року з офіційним візитом у Києві перебувала Міністр закордонних справ Республіки Болгарія Н.Михайлова.
14-15 травня 1999 року Президент Болгарії П.Стоянов взяв участь у VI неформальній зустрічі глав держав Центральної Європи у Львові.
Після приходу до влади нового політичного керівництва в Болгарії (1997 рік) було внесено кардинальні зміни у зовнішню політику країни. Серед основних пріоритетів були визначені вступ до європейських структур і НАТО. Продовжуючи пошук шляхів підтримки вступу РБ в європейські та євроатлатничні структури, політичне керівництво РБ співпрацює з Україною як у рамках двосторонніх контактів, так і в рамках міжнародних організацій.
9-10 червня 1999 року — офіційний візит в Україну здійснив Президент РБ П.Стоянов.
10-11 вересня 1999 року — Президент Республіки Болгарія П.Стоянов взяв участь у Балто-Чорноморському саміті, який проходив у м. Ялта.
4 липня 2000 в Україні з офіційним візитом перебував міністр оборони Болгарії Бойко Ноєв. Під час зустрічей у Києві наголошувалося на активній співпраці військових відомств двох держав як важливій складовій співробітництва між Україною і Болгарією.
28-29 липня 2000 року — Прем"єр-міністр України В. Ющенко відвідав РБ з офіційним візитом. Було констатовано динамічний розвиток двосторонніх відносин, спільність євроінтеграційних прагнень двох держав.
4 лютого 2001 року в Софії відбулися політичні консультації між зовнішньополітичними відомствами України та Болгарії за участі Повноважного представника України на Балканах, заступника держсекретаря МЗС України І.Харченка.
4-5 вересня 2001 року — Президент України Леонід Кучма здійснив державний візит в Республіку Болгарія. Болгарське керівництво на вищому рівні неодноразово підкреслювало, що відносини з Україною є пріоритетними і стратегічними. |
