А́встрія, Респу́бліка Австрія (нім. Аудіо Republik Österreichопис файлу) — держава в Центральній Європі. Австрія — це переважно гірська країна, яка не має виходу до моря, межує з Німеччиною та Чехією на півночі, Словаччиною та Угорщиною на сході, Словенією та Італією на півдні та Швейцарією і Ліхтенштейном на заході. Площа — 83 871 км², населення — 8 414 638 осіб (2011 рік). Столиця і найбільше місто — Відень.
Складається з 9 федеральних земель. Офіційна мова — німецька, регіональні мови: словенська, хорватська та угорська. Грошова одиниця — євро, до впровадження євро — австрійський шилінг. Член ООН та ЄС.
Австрія (нім. Österreich) — «східна держава». У IX столітті Австрія була крайньою східною територією в складі Франкської імперії, а також прикордонною зоною німецьких поселень зі слов'янськими землями. Карл Великий назвав країну Ostmark («східна прикордонна територія»). У XI столітті вперше з'явився термін Ostarrichi.
Топографічна мапа Австрії.
Докладніше: Географія Австрії
Географічне положення[ред. • ред. код]
Країна знаходиться у Центральній Європі. Межує з Чехією (спільний кордон — 362 км), Німеччиною (784 км), Угорщиною (366 км), Італією (430 км), Ліхтенштейном (35 км), Словаччиною (91 км), Словенією (330 км), Швейцарією (164 км).
Докладніше: Геологія Австрії
Австрія має різноманітні мінеральні ресурси:
поклади нафти (52 млн тонн, головні родовища в районі Матцена),
бурого вугілля (понад 290 млн тонн в Штірії та у Верхній Австрії),
залізної руди (Ейзенерц),
магнезиту (Штірія).
Є невеликі родовища міді, марганцевих та свинцевих руд, бокситів, стибію, молібдену, солі.
Переважно гірська країна. Південна частина зайнята Східними Альпами (найвища точка — гора Ґросглокнер, в масиві Високий Тауерн, 3 797 м) і їх передгір'ями. Менша, північна частина — хвиляста рівнина, що на крайньому північном сході переходить у Середньо-Дунайську низовину.
Клімат помірний, континентальний, на заході вологий. Середня температура січня від —1 °C до —5 °C, липня від +17 °C до +19 °C. Опадів у долині Дунаю 500–600 мм, в Альпах 1 500—2 500 мм.
Головна ріка Австрії — Дунай, що перетинає всю північну частину держави. Найзначніші його притоки в межах кордонів Австрії: Інн, Траун, Енс. Тільки територія Форальбергу відноситься до сточища Рейну, та невеличка частка на півночі Австрії — до Ельби. Озера Нойзідлер-Зее, Боденське.
Понад 1/3 території займають гірські ліси і складаються переважно з дуба, бука, ялини, смереки, модрини.
В Австрії переважає середньоєвропейський тваринний світ: сарна, олень, заєць, фазан, куріпка, лисиця, борсук і вивірка. Типовими представниками альпійської фауни є козиця, бабак альпійський і гірська сова; недавно знов було випущено на волю кам'яного козла. Окрім того, характерною ознакою паннонського тваринного світу є справжній пташиний рай в очеретяній смузі єдиного степового озера в Центральній Європі — Нойзідлерського (пурпурова чапля, колонії колпиків і шилодзьобок).
Вілендорфська Венера
На території Австрії знахідки найдавніших людей датуються епохою палеоліту. На межі нової ери тут жили різні племена, переважно кельтського походження, серед яких найзначнішими були тавриски (норики). За правління імператора Августа австрійські землі були захоплені римлянами і включені до складу провінцій Норик, Реція та Паннонія. У цей час тут виникли перші міста: Віндобона (Відень), Юванум (Зальцбург), Овілава (Вельс) та інші. У перші століття нашої ери на землях Австрії розселилися германські (бавари) та слов'янські (словенські) племена. Першими державними утворами тут були держава Само (утворена близько 623 року) та слов'янське князівство Хорутанія, яке у VIII столітті було захоплене баварськими герцогами. Наприкінці VIII століття австрійські землі ввійшли до складу Франкської імперії Карла Великого по війні з аварами, а після її розпаду у 843 році — до Східнофранкського королівства.
Зародком Австрії стала утворена у другій половині Х століття Східна марка, в якій утвердилася династія Бабенбергів.
Максиміліан І з родиною, картина Бернхарда Штрігеля (нім. Bernhard Strigel).
У 1156 році австрійські маркграфи добилися перетворення Східної марки на герцогство (цей рік вважається датою утворення австрійської держави) у складі Священної Римської імперії. Упродовж ХІІ-XIV століть кордони Австрії істотно розширилися. Австрійські герцоги поширили свою владу на Штирію, Каринтію, Крайну, Тироль, Форарльберг і стали одними з наймогутніших південнонімецьких князів. Після смерті останнього представника роду Бабенбергів (1246) розпочалася боротьба за оволодіння Австрією, в якій взяв участь і галицько-волинський князь Данило Романович. Унаслідок тривалої боротьби у 1282 році тут утвердилась династія Габсбургів, представники якої з 1438 року незмінно були також імператорами Священної Римської імперії. Протягом ХІІІ-XV століть в Австрії формується станова монархія з ландтагами в окремих землях, однак до кінця XV століття вона була конгломератом земель, об'єднаних лише династичними зв'язками. За правління імператора Фрідріха III (1440–1493) герцоги Австрії почали титулуватися ерцгерцогами, а при його наступнику Максиміліані І (1493–1519) всі австрійські землі були об'єднані.
Створення імперії[ред. • ред. код]
Докладніше: Австрійська імперія
На межі XV—XVI століть створювалася світова імперія Габсбургів. Внаслідок шлюбу Максиміліана І з дочкою герцога Бургундії Карла Сміливого Марією і одруження його сина з наступницею іспанської корони утворилась найбільша держава тогочасного світу, якою почав управляти імператор Карл V (1519–1566). У 1521–1522 роках він передав своєму братові Фердінанду І всі німецькі «спадкові землі» Габсбургів, а собі залишив інші володіння (Іспанію, Нідерланди та інше). За правління Фердінанда І (1521–1522 — 1564), який у 1556 став імператором Священної Римської імперії, значення Австрії істотно зросло. Після розгрому 1526 турками угорсько-чеського війська в битві при Могачі та загибелі короля Людовика II Фердінанд І добився обрання його королем Угорщини і Чехії та включення значної частини цих володінь до складу австрійських володінь (центральної і східної частини Угорщини залишились залежними від Туреччини). Тоді ж розпочалися австро-турецькі війни, які тривали впродовж XVI—XVIII століть і вплинули на формування австрійської держави. Після смерті Фердінанда І австрійські володіння були розподілені між синами Максиміліаном, Фердінандом та Карлом (Штирія, Каринтія і Крайна). Старший із братів — Максиміліан був обраний імператором Священної Римської імперії (1564–1676). Роки правління наступних Габсбургів — Рудольфа II (1576–1612) та Матвія (1612–1619) були позначені боротьбою зі становими установами Австрії, Чехії та Угорщини, яка завершилась зміцненням монархічної влади. Одночасно велася боротьба проти протестантизму у рамках Контрреформації. На початковому етапі Тридцятилітньої війни імператору Фердінанду II (1619–1637) після розгрому чеського війська в битві на Білій Горі (1620) пощастило остаточно ліквідувати опозицію й встановити необмежену владу Габсбургів у цій провінції.
Наприкінці XVII століття особливо небезпечною для Австрії стала турецька загроза. У 1683 році турки взяли в облогу Відень і лише завдяки допомозі польського короля Яна III Собєського Австрія розгромила османську армію. Наступні перемоги дали можливість Австрії відновити панування в Угорщині (Карловицький конгрес 1698–1699 років).
Імператриця Марія-Терезія, картина Мартіна ван Мейтенса (нім. Martin van Meytens), 1759 рік.
Упродовж 1701–1714 років Австрія вела війну проти Франції за так звану іспанську спадщину. За Раштадським мирним договором Австрія у 1714 році одержала Південні Нідерланди, Мілан та Неаполітанське королівство. У 1713 році імператор Карл VI прагматичною санкцією оголосив усі володіння Габсбургів неподільними: за відсутності в імператора нащадків чоловічої статі влада переходила до його старшої дочки — Марії Терезії та її нащадків. Однак після смерті Карла VI (1740) спадкові права Марії Терезії були піддані сумніву, що стало причиною війни за так звану австрійську спадщину. Закінчилась вона укладенням Ахенського миру (1748), за яким визнавалась прагматична санкція. Згодом Австрія втратила одну з провінцій — Сілезію, яка за часів Семилітньої війни (1756–1763) була захоплена Пруссією. У 1772 році Австрія брала участь разом з Пруссією та Росією у першому поділі Речі Посполитої та захопила Галичину. У 1774 році Астрія внаслідок війни з Туреччиною одержала Буковину.
За правління Марії-Терезії та Йосипа II остаточно оформився австрійський абсолютизм. У 1770-80-х роках в Австрії було введено єдиний кримінальний кодекс, уніфіковано судову систему, створено постійну армію. Територію Австрії було поділено на 15 округів, управління якими здійснювали урядові комісари. Німецька мова стала офіційною на всій території імперії, посилилася германізація окремих земель держави. Важливе значення мало звільнення селян від кріпацтва та часткове обмеження розміру панщини і заміна її поземельним податком. Однак після смерті Йосипа II майже всі його реформи були скасовані.
Герб Австро-Угорщини у 1867–1915 роках.
Наприкінці XVIII століття Австрія стала ініціатором і активним учасником антифранцузьких коаліцій, вела війни з наполеонівською Францією. Зазнавши ряду поразок, Австрія втратила деякі зі своїх провінцій і була змушена відмовитись від впливу на Німеччину.
З 1804 року Австрія стала імперією, а у 1806 Наполеоном І було ліквідовано Священну Римську імперію. В результаті поразки наполеонівської Франції відбулося значне посилення позицій Австрії. Під час Віденського конгресу 1814–1815 років Австрія виступила за реставрацію і збереження феодально-абсолютистського ладу в Європі. Австрія не лише повернула втрачені провінції, а й здобула нові землі — Ломбардію та території колишньої Венеціанської республіки, обміняні на Австрійські Нідерланди (Бельгію).
Керівником внутрішньої та зовнішньої політики імперії протягом першої половини XIX століття був К. Меттерніх (1809 — міністр закордонних справ, 1821–1848 — канцлер). Його діяльність була спрямована на підтримку дворянського землеволодіння, збереження старих феодальних податків, встановлення системи всеосяжного поліцейського нагляду і шпигування, розпалювання національної ворожнечі між окремими народами імперії.
Однак у 1848–1849 роках революційні події охопили всі провінції Австрійської імперії та землі, населені українцями: Галичину, Буковину та Закарпаття. Особливо великими були виступи у Відні, Празі, Львові. Велике селянське повстання під керівництвом Лук'яна Кобилиці відбулося на Буковині. Уряд був змушений піти на поступки, найважливішими серед яких були ліквідація панщини, опублікування конституції та скликання парламенту (рейхстагу). Подальше наростання революційних подій (особливо в Угорщині) викликало втручання царської Росії, з допомогою якої австрійському урядові вдалося придушити виступи у всіх регіонах імперії.
Протягом 1850-60-х зусилля уряду були спрямовані на досягнення компромісу з правлячими колами окремих частин імперії, що привело до утворення в 1867 році Австро-Угорщини. Це зумовили і зовнішньополітичні невдачі Австрії: загострення відносин з Російською імперією під час Кримської війни 1853–1856 років, поразки у війнах з Сардинським королівством і Францією у 1859, з Пруссією та Італією у 1866 році.
У другій половині XIX — на початку ХХ століття у зовнішній політиці Австрії домінували намагання укласти союз з Німеччиною, спрямований проти Росії та Франції. Австро-Німецький договір було укладено 1879 року, згодом до нього приєдналася також Італія (1882), чим було завершене створення Троїстого Союзу. Цей блок відіграв важливу роль у розв'язанні Першої світової війни 1914–1918, під час якої Австрія в союзі з Німеччиною, Болгарією та Туреччиною воювала проти Антанти. Невдалі воєнні дії, посилення економічної та політичної кризи восени 1918 року призвели до розпаду Австро-Угорщини.
Провінції Німецької Австрії та кордон Першої Австрійської республіки (позначено червоним).
Докладніше: Перша Австрійська Республіка
Докладніше: Німецька Австрія
30 жовтня 1918 року у Відні Тимчасові національні збори, до яких увійшли всі депутати від австрійських земель в колишньому парламенті Австро-Угорщини, конституювали Державну раду — виконавчий орган з представників різних партій. 12 листопада 1918 року Австрія була проголошена республікою. Був сформований уряд християнсько-соціальної партії на чолі з Зейпелем. Створені воєнізовані осередки народного геймверу. 10 вересня 1920 року була прийнята конституція Австрійської республіки (набула чинності з 1 жовтня), згідно з якою країна стала федеративною «союзною державою» з правами широкої автономії. Глава держави — президент — користувався обмеженими повноваженнями. Парламент складався з двох палат:
Національна рада (обиралася на підставі загального голосування на 4 роки);
Федеральна рада (складалася з представників земельних ландтагів).
Сен-Жерменський мирний договір, підписаний у 1919 році, фактично поставив Австрію під контроль країн Антанти.
На початку 1920-х років Австрія знаходилася в стані економічної і фінансової кризи, яка дедалі більше загострювалася. Намагаючись послабити кризові явища, уряд Австрії у 1922 році пішов на укладення Женевських протоколів з Великою Британією, Францією, Італією і Чехословаччиною про відтермінування виплати репарацій та надання позики на суму 650 млн золотих крон. Одночасно над Австрією було встановлено контроль генерального комісара, призначеного Лігою Націй (1922–1926). Ці заходи сприяли стабілізації політичного та економічного становища держави.
У 1923 році соціал-демократи створили шуцбунд — воєнізовану організацію робітників. В липні 1927 року у Відні відбувались жорстокі барикадні бої робітників з поліцією і геймверівцями, які закінчились поразкою. У період першої світової економічної кризи 1929–1933 років, що мала важкі наслідки для Австрії, в політичному житті держави відбулися суттєві зміни. У 1929 році були внесені поправки до конституції.
У 1932 році до влади прийшов уряд Енгельберта Дольфуса, який відкрито спирався на геймвер, насаджував фашистські методи правління, заборонив компартію і дотримувався курсу на зближення з фашистською Італією. 1933 року було розпущено парламент, скасовано свободу друку і зборів, обмежено діяльність політичних партій. У 1933–1934 роках Австрія стала ареною запеклих соціальних заворушень. У лютому 1934 протягом 5 днів тривала кривава боротьба віденських робітників проти геймверівців і урядового війська. Перевага урядових сил привели до поразки повстання. Посилилась небезпека «аншлюсу».
Дедалі більший вплив на Австрію чинили сусідні Німеччина та Італія, де встановлювались фашистські режими. Особливо активними були прихильники «аншлюсу» — включення Австрії до складу Німеччини, які в 1934 році вчинили невдалий путч, під час якого загинув канцлер Е. Дольфус. Гітлер готувався ввести німецькі війська до Австрії, проте Італія виступила проти цього, і Гітлер тимчасово відмовився від свого наміру. У 1936 році уряд католицького діяча, канцлера Шушніга уклав з Німеччиною договір, який перетворював Австрію на сателіта останньої. В ніч з 11 на 12 березня 1938 року німецькі війська окупували Австрію, і було оголошено про «аншлюс» обох держав.
У Другій світовій війні 1939–1945 Австрія брала участь як складова частина Третього рейху. У березні-квітні 1945 року території Австрії була звільнена військами антигітлерівської коаліції і поділена на чотири зони окупації: американську, англійську, радянську і французьку. Столиця держави — Відень — також була поділена на 4 сектори. Верховна влада належала Союзній раді з чотирьох військових комісарів, що представляли окупаційні держави. Прийнято «Декларацію про Австрію». Оголошено аншлюс її гітлерівською Німеччиною «неіснуючим і недійсним». Сторони домовилися, що союзники забезпечать «відновлення вільної та незалежної Австрії». Разом з тим зазначено, що вона несе відповідальність за участь у війні на боці Німеччини.
27 квітня 1945 року було утворено тимчасовий уряд, який очолив відомий політичний діяч Карл Реннер (у грудні 1945 року його було обрано президентом (1945–1950) Австрійської республіки). Встановлена конституція. У 1948 році Австрія прийняла план Маршалла. У країні було проведено реформи, спрямовані на перетворення Австрії на незалежну демократичну державу, здійснено демілітаризацію і денацифікацію.
15 травня 1955 року у Відні представники СРСР, США, Великої Британії та Франції уклали Державний договір про відновлення незалежної і демократичної Австрії. 25 жовтня 1955 року після виведення окупаційних військ парламент Австрії прийняв закон про її постійний нейтралітет. Австрія зобов'язувалась не вступати в жодні військові союзи, не допускати створення військових баз на своїй території. Нейтралітет Австрії визнали більшість країн світу. У грудні 1955 року Австрія прийнята в ООН.
Після краху комунізму у Східній Європі та розпаду військового блоку Варшавського договору, Австрія зіткнулась з проблемою незаконної трудової міграції як безпосередньо в країну так і транзитної до Західної Європи. У зв'язку з чим у 1990 році ввела обмеження на трудову міграцію, незважаючи на власний брак робочої сили. На тлі цих змін підсилились політичні позиції ультраправих партій і значною подією став прихід до парламенту Австрійської Партії Свободи у 1999 році під проводом Йорга Хайдера.
У 1995 році Австрія приєдналася до Європейського союзу.
Федеральні землі Австрії.
Адміністративний поділ — 9 федеральних земель :
Бургенланд (нім. Burgenland)
Каринтія (нім. Kärnten)
Нижня Австрія (нім. Niederösterreich)
Верхня Австрія (нім. Oberösterreich)
Зальцбург (нім. Salzburg)
Штирія (нім. Steiermark)
Тіроль (нім. Tirol)
Форарльберг (нім. Vorarlberg)
місто Відень (нім. Stadt Wien)
Федеральні землі поділяються на округи (нім. Bezirk), округи — на громади (нім. Ortsgemeinde).
Резиденція федерального президента у палаці Хофбург
Резиденція бундесканцлера
Австрія — федеративна республіка. Глава держави — федеральний президент (обирається прямим голосуванням виборців на 6 років). Глава федерального уряду — бундесканцлер — Вернер Файман (нім. Werner Faymann). Уряду підпорядковується поліція, армія та усі федеральні відомства.
Будівля парламенту країни
Зал засідань Бундесрату
Парламент, Федеральні збори Австрії, складається з двох палат: Федеральної ради Бундесрат, (62 члени обираються ландтагами земель, від 3 до 12 депутатів на 4 або 6 років) і Національних зборів (Національрат, 183 депутати обираються прямими виборами на 4 роки). Закони приймаються Національратом, після чого затверджуються Бундесратом, проте цього не потребують закони з цілого ряду питань. Кожна з земель має свою власну конституцію та ландтаг (парламент).
Склад Бундесрату (нім. Bundesrat) після виборів 2005 року:
Австрійська народна партія (нім. Österreichische Volkspartei) — 26 депутатів;
Соціал-демократична партія Австрії (нім. Sozialdemokratische Partei Österreichs) — 29;
Австрійська партія свободи (нім. Freiheitliche Partei Österreichs) — 3 (за результатами виборів; у квітні 2005 року розкололась — Альянс за майбутнє Австрії (нім. Bündnis Zukunft Österreich));
«Зелені» (нім. Die Grünen — Die Grüne Alternative (Grüne)) — 4.
Склад Національрату (нім. Nationalrat) після дострокових виборів 28 вересня 2008 року:
Соціал-демократична партія Австрії (лідер — Вернер Файман) — 57 депутатів;
Австрійська народна партія (лідер — Вильгельм Мольтерер) — 51;
Австрійська партія свободи (лідер — Хайнц Кристіан Штрах) — 34;
Альянс за майбутнє Австрії (лідер — Йорг Хайдер, після смерті останнього обов'язки виконує Херберт Шайбнер) — 21;
«Зелені» (лідер — Александр ван дер Беллен) — 20.
Партії[ред. • ред. код]
У Австрії зареєстровано понад 700 різних партій, проте лише чотири течії представлені в парламенті.
Австрійська народна партія заснована у 1945 році на базі католицької християнсько-соціальної партії, посідала керівне положення у післявоєнному політичному житті країни. У 1958 році налічувала 650 тис. членів.
Соціал-демократична партія Австрії заснована у 1945 році на базі соціал-демократичної партії і організації «революційних соціалістів», яка відкололась від СДПА в роки «аншлюсу». До 1991 року називалась просто — Соціалістична партія Австрії. У 1957 році налічувала 700 тис. членів, під проводом лідера — Б. Піттермана.
Австрійська партія свободи — націонал-соціалістична партія, заснована у 1956 році на базі Союзу незалежних, створеного у 1949 році з колишніх австрофашистів. Виступає проти нейтралітету Австрії. Лідер-засновник — колишній нацист Рейнталлер.
Австрійська партія зелених утворена в 1986 році на хвилі екологічних проблем у Європі як Зелена альтернатива (нім. Grüne Alternative). Шляхом злиття консервативної нім. Vereinte Grüne Österreichs (заснована в 1982 році) й прогресивнішої партії нім. Alternative Liste Österreichs (заснована в 1983 році). У 1995 році отримала сучасну назву.
Комуністична партія Австрії (нім. Kommunistische Partei Österreichs) була заснована у 1918 році. У 1958 році, під головуванням Й. Копленіга та секретаря ЦК КПА — Фр. Фюрнберга, налічувала близько 80 тис. членів. До парламенту проходила лише у період 1945–1959 років. З 1970 року не була представлена в ландтагах земель. У 2005 році пройшла до ландтагу Штирії.
Професійні спілки в Австрії виникли ще в 60-х роках XIX століття. У 1945 році утворилось Об'єднання австрійських профспілок, яке налічувало наприкінці 50-х близько 1,4 млн членів. Основні керівні пости займали лідери правих соціалістів.
Усі судді назначаються Міністерством юстиції. Існують місцеві, земельні та окружні суди, 4 апеляційних, Верховний суд та Конституційний, найстаріший у світі, діє з 1920 року.
Будівля Міністрества закордонних справ Австрії у Відні.
Докладніше: Міжнародні відносини Австрії
Членство у міжнародних організаціях: ООН, СОТ, МБРР, ОБСЄ, ЄС, МВФ, ОЕСР, РЄ, ЕКА, ЕМС, МФЧХіЧП та інші.
Консульські відносини з Україною встановлено 26 вересня 1991 року.
Державний прапор складається з двох червоних і центральної білої горизонтальних смуг.
Державний герб зображений у вигляді орла у вільному польоті, на голові якого золота башта міської стіни з трьома зубцями. У правій лапі орла — золотий серп, у лівій — золотий молот. Прийнятий у 1945 році.
Державний гімн «Краю наш, потоки й гори» (нім. Land der Berge, Land am Strome) офіційно прийнятий у 1947 році. Музика — адаптована «Масонська кантата» (нім. Freimaurerkantate) К.623 Моцарта. Слова Паули фон Прерадович.
Національне свято Австрійської Республіки — 26 жовтня — День ухвалення австрійським парламентом Закону про постійний нейтралітет (1955). Відзначається з 1965 року.
Збройні сили Австрії (нім. Österreichs Bundesheer) призначені для захисту свободи, незалежності та територіальної цілісності країни. Складаються з сухопутних та повітряних військ (15 бойових літаків Eurofighter EF 2000, тренувальні та 3 транспортні літаки C-130K Hercules).
Австрієць в національному костюмі, поч. ХХ ст.
Докладніше: Населення Австрії
Близько 97% населення Австрії — австрійці. В прикордонних районах країни живуть хорвати, словенці, угорці. Державна і літературна мова — німецька.
Більшість віруючих (близько 90%) — католики. Існують громади протестантів.
З самодіяльного населення більшість зайнято в сфері торгівлі та обслуговування, а також промисловості і будівництві, у сільському і лісовому господарстві. Найгустіше заселені північні та східні райони Австрії, долина Дунаю (до 95 чол. на 1 км²), рідше — західні високогірні райони (Тіроль — 34 чол./км).
Столиця — Відень (нім. Wien) — 1,67 млн мешканців. Інші великі міста: Грац (223 тис. мешканців), Лінц (185,8 тис.), Зальцбург (145,2 тис.), Іннсбрук (119,25 тис.), Клагенфурт (90,1 тис.). У містах з населенням понад 2 тис. мешканців проживає близько 3/4 населення країни.
|
