Для реалізації проголошених цілей Євросоюз необхідно було наділити відповідною компетенцією. Що представляє собою сьогодні компетенція Союзу, як вона співвідноситься з компетенцією
національних держав? Слід зазначити, що на кожному етапі інтеграційного процесу відбувається досягнення балансу інтересів ЄС та держав членів. Як наслідок, державно правовий розвиток в рамках Європейського Союзу відбувається на основі так званого компромісного суверенітету, який передбачає встановлення рівноваги між суверенітетом держав-членів і «суверенітетом» ЄС.
Процес розмежування компетенції між Євросоюзом і державами-членами постійно триває. Сьогодні є достатньо підстав розрізняти такі типи компетенції:
– принципову компетенцію держав-членів;
– виключну компетенцію ЄС (політика конкуренції, спільна торгівельна політика, монетарна політика, митний союз, здійснення єдиної європейської системи надання політичного притулку, контроль за спільними кордонами, збереження біологічних ресурсів моря);
– спільну компетенцію ЄС і держав членів складають повноваження в переважній більшості галузей, наприклад внутрішній ринок, транспорт, енергетика, соціальна політика, сільське господарство і рибальство, за винятком збереження біологічних ресурсів моря, захист споживачів та деякі інші;
– допоміжну компетенцію (охорона здоров’я, освіта, культура, спорт);
– негативну компетенцію, тобто дії, які заборонені як для держав-членів, так і для Євросоюзу, – вона пов’язана із гарантуванням основних прав і свобод людини і громадянина.
Аналіз цих видів компетенції дозволяє зробити висновок проте, що традиційний підхід до визначення суверенітету у випадку з Євросоюзом виявляється малопридатним. Згідно з ним не являються суверенними ані держави-члени, ані Євросоюз. Фактично слід визнати, що сьогодні в Європі відбувається формування (апробація) нової моделі суверенітету, в якій головні акценти робляться не на владі, а на управлінні, яке має складний багаторівневий характер.
Для сучасного етапу європейського державно правового розвитку характерно:
- існування «суверенітету» ЄС, що складається з суверенних прав, переданих йому урядами держав членів;
- збереження державами-членами значного обсягу суверенітету, що дозволяє їм в певній мірі не допускати втручання у внутрішні справи і проводити при потребі незалежну зовнішню політику; поєднання колективно виробленої політики з відносно автономною політикою держав-членів;
- здійснення управлінських функцій через мережі суб’єктів, які включають національні уряди та інститути громадянського суспільства;
- можливість участі громадян держав ЄС у виборах органів місцевого самоврядування за місцем проживання незалежно від свого національного громадянства;
- співпраця національних, наднаціональних і субнаціональних владних структур щодо прийняття найбільш важливих рішень.
Сприйняття концепції багаторівневої структури управління цілком відповідає проекту перетворення Євросоюзу на своєрідне конфедеративне утворення і в той же час не заважає поглибленню інтеграції у все нових сферах суспільного життя. Дана концепція реалізується з урахуванням принципів, які характеризуватимуть відносини між Європейським Союзом і державами-членами, а саме:
- лояльного (добросовісного) співробітництва;
- субсидіарності (в сферах, що не становлять його виключну компетенцію, Союз діятиме тоді, коли заходи по реалізації певних цілей не можуть бути досягнуті належним чином на рівні держав і, навпаки, краще можуть бути досягнуті на рівні ЄС);
- пропорційності (зміст і форма дій Євросоюзу не може вийти за межі необхідного для досягнення цілей Союзу).
Існуючий розподіл компетенції свідчить про те, що на сучасному етапі розвитку національні уряди європейських країн в рамках класичного уявлення про державний суверенітет більше неспроможні самостійно з необхідною ефективністю забезпечувати інтереси суспільства та успішно конкурувати в економічній, політичній і соціальній сферах зі США, Японією та Китаєм, а тому вимушені передавати право здійснення ряду суверенних прав Євросоюзу.
| 
