Словаччина (словац. Slovensko), офіційна назва Словацька Республіка (абревіатура СР, словац. Slovenská republika, абревіатура словац. SR) — держава на сході центральної Європи, межує на північному заході з Чехією, на півночі з Польщею, на сході — з Україною, на півдні — з Угорщиною та на заході з Австрією. Рельєф: Карпатські гори, включаючи Татри й Бескиди на півночі, прекрасні дубові й букові ліси; долина Дунаю на півдні.
Назва Словаччина (Slovensko), країни, заселеної словаками, в сучасному розумінні вперше винятково трапляється у 1029 р. у словосполученні «dux Sclavonie» а пізніше часто в різних варіантах та мовах з 15 ст. Щодо ранішніх випадків є дискусійним, чи мається на увазі взагалі «слов'янська», чи конкретно «словацька» територія, як це часто бувало і з «словенськими» топонімами. Словацька історіографія часто виходить з того, що термін ще з часів Великоморавії «словен» або «словєн», «словенський» чи «словєнський» вказує на генетичних предків словаків.
Сучасна словацька форма «Словаччина» (словац. Slovensko) вперше зафіксована у 1675 в заяві броумовського домену, направленій гайтманові краю в Угерському Градішті[1]. Частіше цю назву почали вживати на початку 19 ст. В історії часто згадується так звана «Верхньоугорська словацька околиця» (словац. Hornouhorské slovenské okolie) на позначення території в документах як «Меморандум словацької нації» або «Віденський меморандум», в яких представники словацького народу домагалися певної автономії на власній етнічній території.
Словаччина розташована на сході Центральної Європи в південно-західній частині Карпат, у сточищі середнього Дунаю, між Польщею на півночі і Угорщиною на півдні, Чехією (Моравією) та Австрією на заході і Україною (Закарпаттям) на сході.
Площа Словаччини становить 49 035 км². За цим показником вона посідає 129 місце серед країн світу. Територія держави простягається з заходу на схід на 428,8 км і з півночі на південь на 77,6 км.
крайня північна точка — Баб'я гора, село Оравська Полгора (49°37′ північної широти, 19°28′ східної довготи)
крайня південна точка — Патінце (47°44′ північної широти, 18°17′ східної довготи)
крайня західна точка — Загорська Вес (48°23′ північної широти, 16°50′ східної довготи)
крайня східна точка — Нова Седлиця (49°05′ північної широти, 22°34′ східної довготи)
Довжина кордону становить 1 652,6 км, з них з Угорщиною (654,8 км), з Польщею (541,1 км), з Чеською республікою (251,8 км), з Австрією (107,1 км), а найкоротший з Україною (97,8 км).
Гора Крівань, неофіційний символ Словаччини.
Територія Словаччини охоплює частину Західних та околиці Східних Карпат та Середньо-Дунайської і Потиської низовин, від яких простягаються у північному напрямі широкі долини Вагу, Грону, Горнаду та інші. Зазначені долини і середгірські котловини густо заселені, натомість гірські масиви — малозаселені, а іноді майже безлюдні. Найбільшими гірськими масивами є Високі Татри і Низькі Татри, найвища точка — гора Герлаховський Штит (2655 м), найнижча точка — річка Бодроґ (94 м) біля села Стреда-над-Бодроґом.
Завдяки поперечним долинам і низьким перевалам через Словаччину проходять важливі шляхи з Польщі до Угорщини. Натомість поздовжні долини і шляхи (зокрема Ваг — Попрад — Горнад) об'єднують захід, центр і схід Словаччини. Перехідне географічне положення і невеликі розміри словацької етнічної території (бл. 40 000 км²) спричинили те, що вона не становила окремої держави і входила до складу Угорського королівства або була об'єднана з Чехією (чому сприяло споріднення словаків з чехами).
Історія[ред. • ред. код]
Докладніше у статті Історія Словаччини
На початку нової ери Словаччину, заселену доти кельтами, опанували германські квади, у другій половині 2 ст. південно-західну частину опанували римляни, у 5 — 6 ст. Словаччину заселили слов'яни. У 9 ітті на території західної і центральної Словаччини виникло Нітранське князівство з Прібіною на чолі (тоді почалася християнізація Словаччини).
З 863 р. до початку 10 ст. Словаччина була разом з Моравією ядром Великоморавської держави, після її занепаду — об'єктом боротьби чеського, польського та угорського королівств, яке остаточно опанувало Словаччину у другій половині 11 століття
У складі Угорського королівства Словаччина не являла собою окремої адміністративно-територіальної одиниці, але була поділена, як усе королівство, на комітати (жупи). Поступово Словаччина зазнавала зугорщення (мадяризації): в її південній частині селилися угорці, вищі прошарки населення мадяризувалися; разом з тим ослабли зв'язки з Чехією, від якої Словаччина була відокремлена державним кордоном. У 12 — 13 ст. у Словаччині виникли сильні німецькі острови, які були осередками гірництва і торгівлі. Після Битви при Могачі 1526 р. разом з Угорщиною, увійшла до складу монархії Габсбурґів і з 1540 р. понад 150 рр. була тереном воєн з турками.
У другій половині 18 ст. під впливом чехів почалося словацьке національне відродження; з 1840-х років, завдяки Людовиту Штурові, витворилася словацька літературна мова (доти нею була чеська або «словакізована чеська»). Деякі пільги для словацького руху (зокрема з 1848 р.) були скасовані по перебудові Габсбурзької монархії на дуалістичну Австро-Угорщину. Як і в українському Закарпатті, на Словаччині поширено політику мадяризації. Зубожілі словацькі селяни масово емігрували за океан, головним чином до США. Тут словацькі еміграційні діячі уклали в Піттсбурзі договір 30 травня 1918 з чеськими діячами, яких очолював Т. Г. Масарик, про створення чехо-словацької держави на федеративних основах. По розпаді Австро-Угорщини, на підставі договору з західними союзниками, чеське військо на початку 1919 у кривавих сутичках у Словаччині витіснило угорську армію. На підставі мирного договору з Угорщиною у Тріаноні 4 липня 1920 р. до складу Словаччини увійшла також частина угорської етнічної території. Західну частину історичного Закарпаття підпорядковано адміністративному управлінню Словаччини. У новопосталій Чехо-Словаччині чехи не здійснили договору у справі автономії Словаччини, натомість висунуто концепцію однорідного чехо-словацького народу і мови, що стало джерелом чехо-словацького конфлікту.
Сепаратистський рух репрезентувала передусім Словацька Народна Партія на чолі з Андрейом Глінкою. Восени 1938 р. на Словаччині введено широку автономію, але в результаті Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. південна Словаччина відійшла до Угорщини. 14 березня 1939 року Словаччина проголосила державну незалежність у союзі з Німеччиною. Авторитарна влада була в руках Словацької Народної Партії на чолі з президентом Йозефом Тисо та прем'єр-міністром Войтехом Тукою. Словаччина брала участь як союзник у війні Німеччини з Польщею й СРСР. У серпні 1944 у центральній Словаччині, при допомозі радянських партизанів, вибухнуло повстання проти уряду Тисо, але його придушило німецьке військо. Навесні 1945 всю Словаччину зайняло радянське військо і вона (у межах до 1938) стала знову складовою частиною Чехо-Словаччини. З жовтня 1968 Словаччина отримала статус "соціалістичної республіки" і становила разом з Чеською Соціалістичною Республікою федеративну Чехо-Словацьку державу.
Продемократичні демонстрації в Празі й Братиславі в листопаді 1989 призвели до створення нових політичних партій, у грудні був створений новий коаліційний уряд, Вацлав Гавел був призначений президентом і був переобраний на багатопартійних виборах у 1990. В 1991 став наростати чеський і словацький сепаратизм. Були виведені радянські війська. У 1992 р. президент Гавел пішов у відставку, а представники найбільших партій прийняли рішення про розподіл Чехословаччини на дві окремі держави. 1 січня 1993 р. Словацька республіка стала самостійною державою. 29 березня 2004 р. увійшла до складу НАТО і 1 травня 2004 р. до ЄС.
Національна рада Словацької республіки
Словаччина є унітарною державою та парламентською республікою з досить широкими повноваженнями президента. Згідно з Конституцією Словацької республіки влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову.
Законодавчу владу представляє парламент — Національна рада Словацької республіки (словац. Národná rada Slovenskej republiky) — законотворчий орган, в склад якого входить 150 депутатів, які обираються на парламентських виборах на 4 роки. Деякі важливі питання громадяни держави вирішують посередництвом референдуму.
Виконавчу владу представляє Уряд Словаччини та президент. Найвищим органом виконавчої влади є Уряд Словаччини, який формується з коаліції в парламенті. На чолі Уряду стоїть Прем'єр-міністр Словаччини (словац. predseda vlády). Крім того, Уряд складає 13 міністрів, з яких один є водночас Першим віце-прем'єр-міністром (словац. 1. podpredseda vlády) та кілька віце-прем'єр-міністрів (словац. podpredseda vlády), їх число залежить від потреб конкретного уряду. Президент — глава держави, представляє державу у внутрішніх і зовнішніх відносинах, обирається шляхом загальних і прямих виборів на термін 5 років. У 2009 р. президентом був знову обраний Іван Гашпаровіч.
Судову владу здійснюють органи судової системи держави, представлені судами загальної юрисдикції та іншими судами. Судами загальної юрисдикції на нижчих рівнях є окружні суди та крайські суди, які організовані на основі адміністративно-територіального поділу та принципу ефективності (не у всіх окружних центрах є окружні суди). Найвищим судом загальної юрисдикції є Верховний суд Словацької республіки (словац. Najvyšší súd Slovenskej republiky). До системи судів загальної юрисдикції не входить Конституційний суд та Спеціалізований кримінальний суд. Військові суди були у 2009 р. скасовані, а їхня компетенція перейшла до судів загальної юрисдикції.
|
