8 грудня 2010 року в приміщенні Великого Конференц-Залу Національної Академії Наук України відбулася міжнародна конференція «Україна - Європейський Союз: перспективи зовнішньополітичних, безпекових та оборонних відносин у координатах Лісабонського Договору». У заході взяли участь представники міністерств та відомств, посольств країн-членів ЄС та НАТО, Представництва Європейського союзу в Україні, аналітики, українські та іноземні експерти. Організатором конференції виступив Центр європейських та трансатлантичних студій за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження».
Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій, у своєму вступному слові наголосив на тому, що конференцію організовано в рамках проекту «Лісабонський Договір: аналіз впливу на відносини між ЄС та Україною у міжнародній, безпековій та оборонній політиці». За словами експерта, вже перші етапи реалізації проекту засвідчили, що дана тематика знаходиться на перехресті ключових рішень, які приймаються інститутами ЄС, і які тим чи іншим чином впливають на зовнішньополітичне позиціонування України. Водночас, як відзначив О. Коломієць, незважаючи на розуміння експертами надзвичайної актуальності ідей, закладених в Лісабонському договорі, вони не могли передбачити тих викликів, з якими зіткнувся Європейський Союз і насамперед фінансово-економічну кризу, що безпосередньо впливає на геополітичне позиціонування країн-членів ЄС. Разом з тим, аналітики заздалегідь говорили про майбутню зміну пріоритетів української влади практично щодо усіх напрямків та той колапс, який, на думку О. Коломійця, переживає сьогодні зовнішня політика України.
Говорячи про інституційні зміни в Євросоюзі, О. Коломієць відзначив, що після вступу в дію Лісабонського договору, перед ЄС постали такі важливі питання як пошук стратегічного консенсусу заради існування спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також політичної узгодженості задля досягнення максимальної синергії, питання розподілу ризиків та подолання екзистенційної кризи зони євро, що може мати непередбачувані наслідки. Водночас, зупиняючись на питанні спільної безпекової політики ЄС, експерт нагадав про плани Ніколя Саркозі під час французького головування у 2008 році розпочати процес закладення підвалин спільної армії ЄС, а також створення єдиного спільного ринку озброєнь та запровадження спільної політики щодо експорту озброєнь, які були перекреслені першим референдумом в Ірландії щодо Лісабонського договору. Наразі, як зауважив експерт, цей документ містить 3 ключові статті, які стосуються розвитку спільної безпекової політики - стаття про постійну структурну співпрацю, що відкриває можливість утворювати військові формування (проте постає питання, хто з країн ЄС володіє такими військовими засобами), стаття про солідарність, яка передбачає дії Євросоюзу у відповідь на терористичну атаку чи катастрофу, яка виникла внаслідок людської діяльності, а також стаття про взаємну допомогу.
Загалом, як підкреслив О. Коломієць, після досягнення максимально сприятливих результатів та ухвалення нової стратегічної концепції на саміті НАТО в Лісабоні 19-20 листопада 2010 року, спільну безпекову політику Євросоюзу варто розглядати як доповнюючий компонент. Про це, на думку експерта, також свідчить і небажання країн ЄС збільшувати свої оборонні бюджети. Для України в даному випадку, як зауважив О. Коломієць, важливо визначити, зокрема, чи існує потенційна та практична можливість уникнення розпилення ресурсів в рамках виконання зобов'язань у відносинах з ЄС та НАТО.
Дмитро Шульга, старший менеджер Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження", привітав організаторів із значущою подією та актуальним і важливим проектом. На думку Д. Шульги, актуальність теми заходу є очевидною, оскільки вже минув рік з того часу, як вступив у дію Лісабонський договір і для українського експертного середовища є надзвичайно цікавим те, які зміни відбулися, зокрема у сфері зовнішньої політики Євросоюзу, особливо з огляду на майбутнє головування у Раді ЄС "дружніх" нам Польщі та Угорщини. На жаль, за словами експерта в Україні про це дискутується менше, ніж на теренах Європейського Союзу, що є неналежним станом справ. З огляду на це, Д. Шульга наголосив на потребі результати цієї та подібних дискусій максимально доносити до виробників рішень та громадськості.
Окреслюючи питання міжнародної правосуб'єктності Європейського Союзу, Ольга Шпакович, доцент Інституту міжнародних відносин, зауважила, що до підписання Лісабонського договору це питання не було врегульовано, і міжнародну правосуб'єктність мали лише Європейські співтовариства. Водночас, відповідно до положень Лісабонського договору, ЄС є суб'єктом міжнародного права, що створює можливості для нормального функціонування як в політичному, так і правовому сенсі. Так, ЄС може укладати від свого імені адміністративні та приватно-правові угоди, а також міжнародні дво- та багатосторонні договори. Експерт, зокрема, зупинилася на угодах про асоціацію, які, застосовуються лише тоді, коли передбачається встановлення спеціальних відносин між сторонами. Важливим, за словами О. Шпакович, є також і те, що Лісабонський договір висуває велику кількість критеріїв щодо вступу до Євросоюзу, насамперед, політичні - повага до принципів свободи, прав людини тощо. Окрім того, критерій відповідності вимогам встановлюється Радою Євросоюзу. Не менш важливим для України, як підкреслила О. Шпакович, є і те, що договір передбачає більш поглиблену інтеграцію через проведення гармонізації законодавства у багатьох сферах. Водночас, як відзначила експерт, країна, що проводить гармонізацію, сама обирає, що, як і коли гармонізувати. Разом з тим, необхідно постійно відстежувати зміни у праві ЄС та добре розуміти юридичні тонкощі, які використовуються в документах Європейського Союзу. Так, на думку О. Шпакович, проблема низького рівня обізнаності не лише на рівні громадськості, але й вищих посадових осіб є вкрай актуальною для України.
Сергій Герасимчук, Група безпекових та стратегічних студій, зауважив, що Європейський Союз, який створювався як спільнота цінностей, наразі є юридичною особою зі значними бюрократичними механізмами та потужними можливостями впливати на міжнародну політику. Проте змінюється і світ навколо ЄС. Так, за словами експерта, у відповідь на ці зміни Європейський Союз прагматизував свої відносини з Російською Федерацією. Водночас, як відзначив С. Герасимчук, якою мірою таке залучення РФ є виправданим та наскільки справляється з цим Євросоюз. Загалом, для того щоб ефективно реагувати на нові реалії - дефіцит демократії, демографічні рухи, конфлікти у сусідніх країнах, ЄС повинен модернізуватися. Такою спробою модернізації, підкреслив експерт, і став Лісабонський договір, який не виправдовує покладених на нього сподівань. Так, за словами С. Герасимчука, все ще спільна зовнішня політика Євросоюзу, а інтеграція до ЄС значною мірою залежить від бажання країн-членів та вміння країни-кандидата з ними домовлятися.
На думку Іренеуша Фідоса, політичного радника Представництва Європейського Союзу в Україні, процес вивчення змін, які приносить Лісабонський договір є триваючим. Так, змінилася роль Представництва ЄС, яке представляє усі аспекти політики Євросоюзу в Україні, посилено політичну секцію, проте говорити про вплив зовнішньополітичної служби ЄС, яка офіційно розпочала свою роботу 1 грудня 2010 року, наразі, на думку І. Фідоса, ще рано. Підкреслюючи ті кроки, які необхідно здійснити Україні, політичний радник Представництва ЄС наголосив на необхідності зосередитися на внутрішніх реформах та демократизації, покращенні інвестиційного клімату, а також регіональній інтеграції, що передбачає максимальне використання можливостей Східного партнерства та активну роль у вирішенні заморожених регіональних конфліктів, зокрема, Придністровського.
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва, відзначив 3 ключові документи, пов'язані з Лісабоном. Першим, за словами аналітика, є Лісабонська стратегія, яка мала на меті підвищити конкурентоспроможність ЄС через економічне оновлення. За 10 років, що пройшли від дати її прийняття, ЄС не лише не досягнув більшої конкурентоспроможності, але й збільшив відставання від США та Японії, а за імпортом товарів "важковаговика" Німеччину перегнав навіть Китай. Незважаючи на те, що план був хорошим, і "діагноз" поставлено вчасно, на думку експерта, виконати стратегію поки що не виходить.
Наступним документом В. Горбач назвав Лісабонський договір, який вступив у дію 1 грудня 2009 року та був покликаний зробити ЄС єдиним цілим зі спільною зовнішньою політикою та безпековою політикою, а також консолідувати Євросоюз у новій конфігурації. Проте і цей документ, як підкреслив аналітик, не приносить тих результатів, які очікувалися. Так, введення посади Президента Ради ЄС нічого не змінило, за словами В. Горбача, оскільки цей політик є функціонером, який проводить ту політичну лінію, яку формують установи Європейського Союзу. Водночас, запровадження зовнішньополітичної служби ЄС та введення посади Високого представника ЄС із зовнішніх справ та політики безпеки та Віце-президента Європейської Комісії не привели, як відзначив В. Горбач, до формування спільної зовнішньої політики ЄС. Основною причиною, на думку експерта, є те, що змінився світ, і загальний контекст введення в дію Лісабонського договору співпав з економічною кризою, коли "усі з надією дивилися не на Кетрін Ештон чи Германа Ван Ромпея, а на Ангелу Меркель, оскільки її позиція була вирішальною".
Третім документом є нова Стратегічна концепція НАТО, прийнята на саміті у Лісабоні 19 листопада 2010 року, яка засвідчила, що в умовах кризи ніхто двічі платити за безпеку не буде. Як зауважив В. Горбач, Україна зі своїм позаблоковим статусом "потрапила в нехорошу ситуацію" на фоні взаємного зближення ЄС та НАТО. Як вважає експерт, важливу роль в такому виборі відіграв інформаційний, політичний та енергетичний тиск Росії, якому було піддано Україну після Бухарестського саміту. Як зауважив В. Горбач, такий крок української влади був вимушеним, а позиція РФ зіграла вирішальну роль. Повертаючись до питання відносин України та ЄС, аналітик відзначив, що досягнення останнього саміту є заслугою насамперед європейської дипломатії. Загалом, за словами експерта, в умовах нинішньої зовнішньополітичної ситуації, вся надія України - на економічне співробітництво з Європейським Союзом, яке необхідно ефективно та швидко розвивати.
|
