Попри те, що нині період Різдва та холодної зими, маємо добрий привід замислитися над всесвітнім потеплінням та нещодавньою конференцією зі змін клімату в Канкуні. Сьогодні, коли в Європі ми тремтимо від холоду, це може здатися нереальним – але 2010 рік був одним із найспекотніших з усіх, щодо яких вівся облік. Катастрофи, пов’язані з погодними умовами, - від пожеж у Москві до повеней у Пакистані та Венесуелі, - є попередженням подій, які можуть наступити у майбутньому, якщо ми не будемо протидіяти змінам клімату. Саме тому пакет рішень, який став результатом конференції в Канкуні, може бути в цьому році найважливішим подарунком на Різдво.
Що саме міститься в цьому пакеті? Тут чимало важливих речей. І Європа може пишатися тим, що ми внесли значний внесок до його змісту. Ключові ! моменти угоди, яку ми уклали в Канкуні, спираються на результати, які ми досягли минулого року в Копенгаґені. Йдеться про мету досягти планки глобального потепління не більше від 2°C і про зобов’язання розвинутих країн світу виділяти фінансову підтримку країнам, що розвиваються, - 30 мільярдів доларів США у короткостроковій перспективі (2010-2012), та 100 мільярдів доларів США на рік від 2020 року.
Йдеться також про правила прозорості, тобто про те, як країни вимірюють свої викиди та повідомляють про них. Цей останній пункт може видаватися трохи технічним, але насправді він є дуже політичним, адже ці правила відіграватимуть ключову роль у забезпеченні реалізації обіцянок, що їх надали країни. Ми також потребуємо цих правил, аби оцінити вплив кліматичних проектів, які фінансувалися з грошей європейських платників податків та реалізовувалися у країнах, що розвиваються.
У Канкуні всі країни, окрім Болівії, погодилися з тим, про що ! було домовлено в Копенгаґені. Однак Канкунська конференція здійснила й низку нових кроків. Окрім більш жорстких правил щодо прозорості, угода містить детальні рішення про поліпшення технологічної співпраці між Північчю та Півднем, угоду про адаптацію до змін клімату в країнах, що розвиваються, та механізм протидії знищенню тропічних лісів. Це істотні рішення, які вестимуть до конкретних дій; і ці рішення мають чіткий європейський відбиток. Наприклад, Андреасові Карлґрену, міністру охорони довкілля Швеції, та його колезі з Ґренади доручили розробити точні формулювання спільного бачення, покладеного в основу угоди. Разом із представником Алжиру Державний секретар Іспанії Тереза Рібера розробили компромісне рішення щодо адаптації країн, що розвиваються, до кліматичних змін. У співпраці з Бразилією, Крису Гану, Державному секретареві Великої Британії з енергетики та змін клімату, було доручено розібратися з делікатним питанням того, яким буде майбутнє Кіотського протоколу та як у новій угоді фіксуватимуться зобов’язання щодо зменшення викидів у ра! мках Копенгаґенських домовленостей. Крім того, новий міністр довкілля Франції скеровував консультації з технологічної співпраці.
Іншими словами, Європа відіграла ключову роль у політичній стадії перемовин. І ми намагалися просунути речі далі: на технічному рівні; у постійному потоці аналізу, пропозицій до текстів; в розробці стратегії. Про це говорю не тільки я. На зустрічі з представниками ЄС протягом останнього дня переговорів міністр закордонних справ Мексики Патриція Еспіноса чітко сказала, що без конструктивної роботи Європи повернути процес у конструктивне річище було би неможливо.
Ключовою причиною того, чому Європа змогла зробити свій внесок до угоди та сприяти зміцненню її амбіційності, полягає в тому, що в Канкуні нам вдалося конструктивно співпрацювати та побудувати свою комунікацію ясно і скоординовано. Давно вже говорили, що Європа має говорити одним голосом. Але йдеться не лише про те, що має бути один голос. Радше! , ми маємо дійти спільного рішення про зміст наших месиджів і тоді ясно та послідовно повідомляти їх зовнішньому світу. Саме це ми і робили в Канкуні. І саме це ми маємо робити у майбутньому, аби гарантувати, що слово Європи має вплив, гідний найбільшої економіки світу.
Канкунська конференція не розв’язала всіх проблем. Зобов’язання щодо зниження викидів парникових газів недостатні для того, аби утримати підвищення температури на рівні, меншому від 2°C. Також відкритими залишаються інші важливі питання, наприклад юридична форма угоди чи шляхи забезпечення довгострокового фінансування. Але Канкунська конференція засвідчила, що багатосторонній процес може принести результати. Без цієї угоди процес протидії змінам клімату в рамках ООН перебував би під неуникною загрозою. Політика та громадськість могли просто втратити віру в майбутнє цього процесу та ігнорувати його – не пропонуючи нічого навзамін.
Зараз у нас є угода. Але перед нами ще чимало роботи. Як на міжнародному рівні, де ми досі маємо впоратис! я із важливими проблемами, так і на внутрішній арені, де ми маємо реалізувати те, про що вже було ухвалено рішення. У Європі ми вже над цим працюємо. Наступного року ми презентуватимемо дорожню карту із зазначенням шляхів, як ми можемо до 2050 року побудувати розумну та інноваційну економіку із низьким рівнем викидів СО2. Ми робимо це заради довкілля, але також заради конкурентоздатності та енергетичної безпеки. У світі із дедалі більшою кількістю людей та меншою кількістю енергетичних копалин переможцями, цілком очевидно, будуть ті, хто збереже незалежність від коливання цін на нафту і хто може запропонувати енергоефективні та інноваційні рішення.
Якщо існує завдання, якому Європейський Союз має присвятити свій час, то це завдання змусити енергобезпеку, економічне зростання та збереження клімату працювати в унісон. Сама суть нашої спільноти полягає в тому, аби спільно боротися з викликами, з якими окремі держави-члени ЄС не можуть впоратися! самостійно. Саме тому так надихало те, що Європа діяла конструктивно та скоординовано у Канкуні, і саме тому угода в Канкуні є перемогою. Не лише для вмілого мексиканського головування та багатостороннього процесу, але також, без сумніву, і для Європи.
Конні Гедеґаард, Європейський Комісар з боротьби проти змін клімату.
22 грудня 2010р.
|
