Євроклуб "Euroworld" КЗШ №114   

Велика Вiтчизняна вiйна - це бiль нашого народу. В кожнiй родинi є свiй герой. 

22 червня 1941 року гiтлерiвська Нiмеччина напала на СРСР.  Жителi Кривого Рога, як i всi радянськi люди, з болем сприйняли цю звiстку. Тисячi гiрникiв та металургiв подавали заяви про відправку на фронт добровольцями. В мiстi почалося формування народного ополчення, винищувальних батальйонiв. На заводах виготовлялася й ремонтувалася бойова технiка. З наближенням фронту було органiзовано евакуювання на схiд технiки, матерiалiв та iнших коштовностей. Тисячi криворiжцiв вирушили на нове мiсце для того, щоб там вiдбудувати заводи. Майже 20 тисяч мешканцiв Кривого Рога вступили до лав народного ополчення. Навкруги мiста зводилися лiнiї оборони, де працювали в основному жiнки й пiдлiтки. Його оточували протитанковi рви, траншеї та iншi фронтовi споруди. Нiмецько-фашистсъка авiацiя дуже часто здiйснювала нальоти на Криворiжжя, що приводило до загибелi мирних жителiв. Над Кривим Рогом йшли запеклi повiтрянi бої. В однiй з ескадрилiй винищувачiв почав службу молодий лейтенант Олексiй Маресьєв.

Для того, щоб запобігти бомбардуванню «Криворiжсталi», робітники одягли домни у металеві кожухи, перевели їх на тихий режим роботи. Навіть за таких тяжких умов металурги намагалися виконати замовлення фронту. Взагалі Кривий Рiг займав особливе мiсце у планах фашистської Німеччини. В кінці червня на «Криворіжсталі» почалося евакуювання обладнання. Його вивозили на площадку Новотагiльсъкого металургiйного заводу. Потiм з мiста був відправлений ешелон з робiтниками та їх сім’ями.  Вночi 8 серпня 1941 року нарком чорної металургiї СРСР вiддав наказ про зупинку заводу. На повному ходу три доменнi печi були вiдключенi вiд повітряних агрегатiв. Розплавлений чавун, який був на той час у домнах, затвердів. Саме це не дозволило фашистам скористатися домнами. Однак, пiсля визволення Кривого Рога в однiй з домен його довелося пiдривати динамiтом, але завод був вiдбудований досить швидко.

14 серпня 1941 року в Кривий Рiг вдерлися фашисти. Вони відразу ж приступили до органiзацiї місцевої влади - міської управи, полiцiї, бiржi праці, жандармерiї.

Фашистська окупація 

3. Взимку 1941—1942 рокiв мiська управа i полiцiя з надзвичайною жорстокiстю виконували наказ гiтлерiвського командування про конфiскацiю у населення теплих речей для потреб фашистської армii. Вони ж зганяли криворiжцiв на будову концентрацiйних таборiв та iнших споруд. Багато жителiв насильно вiдправлено у Німеччину. За неповними даними за 31 місяць окупації на чужину було вивезено 2187 чоловік.  Фашисти розстріляли 7239 мирних жителів.  Усі шахти та рудники фашисти намагалися відбудувати, але це не вдавалося.

Почалися масовi розстрiли мирного населення, насамперед євреїв. Пiд загрозою зброї євреїв виганяли iз сiл, де вони жили разом з українцями, і розстрiлювали у степу. Якщо ж у селi жили тiльки євреї, то їх усiх убивали на мiсцi. У часи Великої Вiтчизняної вiйни у Кривому Розi було декiлька таборiв вiйськовополонених. Один з них розташовувався на територiї так званого вiйськового мiстечка. У 1942 роцi до цього табору фашисти привезли велику групу полонених севастопольських морякiв. Навiть полонених севастопольцiв нiмцi боялися. Їх повели на розстрiл, прикувавши один до одного довжелезним залiзним ланцюгом. Коли приречених шикували, декiлька фашистiв, якi проходили уздовж шеренги, були раптом втягнутi моряками до гурту. Всi спроби звiльнити їх виявилися марними. Тодi оскаженiлi кати пiдняли шалену стрiлянину. Але й тодi севастопольцi не вiдпустили захоплених ворогiв. Так і лягли вони у криворiзьку землю разом.

Другий концентрацiйний табiр за номером 338 був розташований у Центрально-Мiському районi. Ешелони з вiйськовополоненими прибували на станцiю Кривий Рiг-Захiдний. Табiр оточили чотирма рядами колючого дроту з вiсьмома кулеметними вишками, з собаками на ланцюгах, нiчним освiтленням вiд прожекторiв. Крiзь ворота табору пройшло щонайменше 40 тисяч в’язнiв. Табiрнi блоки комплектувалися за фахом полонених. Наприклад, у п’ятому блоцi мешкали тiльки будiвельники, у третьому — гiрники та металурги. Так було легше формувати ешелони до Нiмеччини і використовувати полонених для поточних потреб у самому Кривому Розi. Крiм блокiв, у таборi була ще й внутрiшня в’язниця. Тут тримали  полiтпрацiвникiв ї євреїв.

Терор фашистiв проти мирного населення пiд час окупації не мав меж. Так, влiтку 1942 року загарбники заарештували 150 жителiв Кривого Рога, котрi не бажали працювати на вiдбудовi шахт. Це були гiрники та члени їх сiмей. Всiх заарештованих розстрiляли, щоб примусити криворiжцiв працювати. Окупанти влаштовували масові облави i вiдправляли захоплених у концтабори. На шахті № 5 рудника iменi Іллiча весь шурф глибиною 20 метрiв i такого ж дiаметра був заповнений тiлами знищених криворіжцiв. За неповними даними в перiод окупації тiльки на Криворiжжi гiтлерiвцi вбили, замучили та вкинули у шурфи 7239 чоловiк.

Антифашистське підпілля

4. Згiдно з деякими даними, пiд час окупацiї у Кривому Розi дiяло 14 пiдпiльних групп, два партизанских загони. Одна з груп була створена на руднику iменi Дзержинського. Керував нею гiрничий інженер В. С. Сингирцов. Підпільники розповсюджували iнформацiю про становище на фронті, органiзовували виробничий саботаж, рятували криворiжцiв вiд нiмецъкої неволi. А в останнi дні окупації саме ця група врятувала життя 600 гiрникам, які переховувалися в шахтi від відправки  до Німеччини.  На цьому ж руднику протягом цілого року дiяла група комсомольцiв та молоді «Дзержинець» на чолі з Іваном Демиденком. Багато хто з підпільників загинув у нерiвній боротьбi.  Активну боротьбу вела підпільна органiзація Соцміста i Довгинцевого під керівництвом молодого вчителя Юрiя Козаченка. Вона нараховувала майже 40 чоловік. У 1942 році провокатор видав групу і 15 патріотів було схоплено і закатовано. 

Активно діяли на Криворіжжі й партизани. Так, у дніпровських плавнях в районі Карачунів діяв загін на чолі з колишнiм журналістом Г. М. Рибалкою, Б. Г. Шангіним, колишнім комсомольським активiстом Криворіжжя

 А. Г. Федоровим. У районі рудника «Інгулець» діяв партизанський загiн під керівництвом Г. М. Сєднєва. Багато жителів селища Інгулець врятував партизанський лiкар С. С. Жовтоног.  Він допомагав людям уникнути фашистської каторги, видаючи довідки про тяжкі хвороби. Загинув партизанський лікар, не дочекавшись декількох  місяців до повного визволення міста. Багато синів та дочок Криворiжжя були нагороджені орденами й медалями. 27  із них стали Героями Радянського Союзу.

Визволення міста від фашистських загарбників

5.Тяжкi бої за визволення Криворіжжя вiдбувалися в два етапи. Перший розпочався у жовтнi 1943 року, коли вiйська 37-ї армiї пiд керiвництвом генерал-лейтенанта М. М. Шарохiна i гвардiйцi 5 -ї танкової армiї генерал - лейтенанта П. О. Ротмiстрова вийшли на пiдступи до Кривого Рога. Окремi танковi пiдрозділи з десантом піхоти 23 жовтня прорвалися до мiста. Однак, через те, що ворогу вдалося вiдрiзати їх вiд основних сил, вони змушенi були з боями відійти. Про напруження боїв у цi днi говорять такi факти. Проти наступаючих радянських вiйськ фашисти зосередили 100 бомбардувальникiв, якi робили по 750-850 бойових вильотiв щодня. Звiльнити Криворiжжя пiд час жовтневого наступу не вдалося, але результати цих боїв вражали. Було знищено 6 фашистських дивiзiй, 750 танкiв та самохiдних гармат, бiльше 800 гармат i мiнометiв, вбито або поранено 112,5 тисячi солдат i офiцерiв противника. Гiтлерiвцi намагалися будь-що втримати Кривбас, якому надавалося особливе значення.

У сiчнi 1944 року з Криворiзько-Нiкопольської операції почався другий етап визволення Криворiжжя. Головний удар наносив 3-й український фронт. 17 лютого вiйська стали наближатися до мiста. 46-а армiя вибивала фашистiв з пiвденного сходу, 37-а наступала з пiвнiчного сходу. Наступати доводилося в дуже важких умовах. Глибина оборони ворога дорiвнювала п’яти кілометрам. Усе, що можна було пристосувати до вогневих точок, було перетворено на фортецi. Крiм того, заважали ще бездорiжжя й густi снiгопади. Технiка не могла рухатися по таких шляхах, а люди йшли. Не вистачало патронiв i снарядiв, тому для постачання фронту використовувалися лiтаки, з яких знiмали все озброєння для максимального полегшення. Багатоденнi бої точилися за Зелене мiсто, територію металургiйного заводу та Соцмiсто.  У самому Соцмiсті бої тривали протягом п’яти годин. В результаті запеклих боїв були звiльненi станцiї Радушна, Мишурин Рiг, коксохімзавод. Дуже важко було  на лiнiї Олександрiвка  - Златоустiвка.

У визволеннi Кривого Рога брали участь також 37-а стрiлецька дивiзiя i 8-а гвардiйська армiя генерала В. І. Чуйкова, героя Сталiнграда. Саме цi вiйська звiльняли пiвнiчну групу рудникiв. Пiд час боїв за селище Iнгулець гiтлерiвцi нанесли контрудар у фланг радянським вiйськам. Проти ворога виступив артилерiйський дивiзiон капiтана В. В. Іванова. Декiлька разiв фашисти намагалися знищити дивiзiон, направляючи на нього велику кiлъкiсть танкiв i пiхоти. Але радянськi воїни не залишили свої позицiї i всi загинули. Це сталося за три днi до визволення Кривого Рога. Пiд час боїв за Криворiжжя були повнiстю знищенi 22 дивiзiї, бригади, полки та окремi батальйони противника. Багато з’єднань радянських вiйськ були удостоєні почесного найменування Криворiзьких. 22 лютого 1944 року в Москвi на честь визволення мiста вiдбувся салют 22 артилерiйськими залпами.

Шляхами доблесті  і слави

Наприкiнцi вересня 1943 року вiйська Степового фронту, згодом перейменованого у 2-й Украiнський, з боями форсували Днiпро на пiвденний захiд вiд Криворiжжя i захопили плацдарм у районi села Мишурин Рiг.

До 14 жовтня вони вели бої, щоб закрiпитися на плацдармi та розширити його. 15 жовтня розпочався наступ у напрямку Кiровограда й Кривого Рога. У напрямку П’ятихатки—Кривий Рiг наступали танкiсти П. О. Ротмiстрова та 37-а загальновiйськова армiя. 19 жовтня було звiльнено П’ятихатки, а ще через п’ять днiв села Ганнiвку, Лозуватку, Веселi Терни, Колачевський та Олександрiвський рудники. 29 жовтня 1943 року проти вiйськ 2 i 3-го Українських фронтiв противник кинув у бiй пiд Кривим Рогом 800 танкiв i самоходок. Сюди перекидалися танковi частини з Бельгії, Франції та Пiвнiчної Африки. З цих бойових машин навiть не встигли зняти старий камуфляж та перефарбувати їх. 

У результатi тривалих боїв 30 сiчня 1944 року фронт проходив по таких населених пунктах:Іскрiвка-Недайвода-Новоiванiвка-Олексіївка- Колачевське. Розпочалася операцiя по визволенню Кривого Рога i Нiкополя.

Гiтлерiвцi зiбрали тут 20 дивiзiй, у тому числi 3 танковi. 17 лютого почалися бої безпосередньо за Кривий Рiг, 21 лютого радянськi вiйська звiльнили Катеринiвку та Довгинцеве. Наступного дня о 6 годинi 30 хвилин ранку була визволена станцiя Мудрьона. Близько полудня були звiльненi рудники iменi Артема, Карнаватка та пiвнiчно - захiдна околиця Кривого Рога. Особливо жорстокi бої точилися в районi Сухої та Дубової балок, рудникiв iменi Фрунзе та iменi К. Лiбкнехта. Тiлъки пiзно увечерi 22 лютого противника було вибито i звiдси.

*  *  *

Пiд час оборони Кривого Рога у 1941 роцi з повiтря його прикривав 296-й авiацiйний полк 66-ї авiадивiзiї пiд командуванням капiтана П. І. Баранова. Вiн воював у взаємодiї з 131-м винищувальним авiаполком протиповiтряної оборони пiд командуванням капiтана В. І. Давидова. Обидва полки завдавали ударiв по танкових військах фон Клейста.

У 296-му винищувальному полку, який мав на озброєннi лiтаки І-16, служив молодший лейтенант Олексiй Маресьєв. Його полк базувався на пiвденному заходi Кривого Рога. Одного разу до аеродрому прорвалися фашистськi танки. Льотчики не розгубились, пiдняли у  повітря свої машини, розбомбили танкову колону i без втрат повернулися на аеродром безпосередньо у Кривий Рiг.

* * *

Нiмецький вiйськовий iсторик генерал Курт Тiппелькiрх писав у своїх мемуарах, що поразка фашистських вiйськ бiля Кривого Рога та Нiкополя за своїми масштабами була схожа на катастрофу, яку зазнала фашистська армiя пiд Корсунь-Шевченкiвським.

* * *

У боях за мiсто брали участь два штрафних батальйони. Рядовими там служили колишнi офiцери - вiд молодшого лейтенанта до пiдполковника включно. Вони ще на початку вiйни потрапили в оточення. Билися цi батальйони на найважчих дiлянках. Один з них визволяв, наприклад, станцiю Червона. Фашисти панiчно боялися штрафникiв, якi бачили їх звiрства у 1941—1943 роках i люто ненавидiли ворога.

* * *

353-я Днiпродзержинська Червонопрапорна дивiзiя наступала на Кривий Рiг з боку Софiївки та визволяла Соцмiсто. 22 лютого 1944 року дивiзiя наступала Пушкiнською вулищею. В цей день на колишньому головному будинку гiрничорудного iнституту вперше над Кривим Рогом затрiпотiв червоний прапор, який пiдняв розвiдник Мукашкалiєв.

* * *

21 лютого 1944 року загiн пiд командуванням пiдполковника А. М. Шурупова вiдбив у ворога греблю КРЕС, врятувавши її вiд руйнування, а навколишнi селища - вiд затоплення.

* * *

На позицiї 523-го полку пiд час боїв за визволення Кривого Рога фашисти одночасно кинули велику кiлькiсть танкiв та бомбардувальникiв. Дмитро Ананченко цiною свого життя врятував багатьох бойових товаришiв. Ворожий танк сунув прямо на пораненого Дмитра, але той мов прирiс до землi. Коли ж танк наблизився, хлопець звiвся на колiна й кинув пiд нього протитанкову мiну-фугас. Пролунав величезної сили вибух, вiд якого здригнулася земля: в серединi танка вiд детонацiї вибухнули снаряди. Так загинув на Криворiжжi житомирянин Дмитро Ананченко.

* * *

Пiд час визволення Кривого Рога, коли радянські вiйська вели бої за рудник Колачевського (нинi рудник iменi  Ленiна), пiхотi дуже дошкуляв кулеметний вогонь з фашистських дзотiв. Крiм того, нiмцi значно посилили тут оборону завдяки артилерiї. Батарея пiд командуванням старшого лейтенанта Андрiя Медведєва знищила всi дзоти вогнем з прямої наводки.

* * *

23 жовтня 1943 року на пiдступах до рудника iменi Р. Люксембург Олександр Кiров, який служив у 188-й Нижньоднiпровськiй Червонопрапорнiй дивiзiї, кинувся на амбразуру фашистського дзоту i цiною свого життя врятував десятки однополчан.

* * *

У тi ж днi у районi села Вечiрнiй Кут 35 бiйцiв 188-ї Нижньоднiпровської Червонопрапорної дивiзiї вистояли проти 39 ворожих танкiв.

* * *

У жовтнi 1943 року вiдбувся танковий рейд до Кривого Рога. Історiя його така. У вереснi передовий загiн 23-го гвардiйського танкового корпусу, яким командував Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Ю. Г. Пушкiн, з ходу увiрвався в Лихiвку. Наступ безпосередньо на Кривий Рiг здiйснювали частини 28-го танкового полку цього ж корпусу. Артилеристи вогнем пiдтримували танковi частини. Втiм, противник чинив шалений опiр. На те був спецiальний наказ Гiтлера, котрий обiцяв незлiченнi кари тим, хто залишить Кривий Рiг. Радянськi артилеристи вiдкрили шлях до мiста танкiстам першого батальйону, якi, увiрвавшись у Соцмiсто, вели наступ у напрямку на Центральний ринок. Саме тут був наймiцнiший вузол опору ворога. Танки 28-го полку опинилися в районi Змички. Безпосередньо в мiстi бої вели екiпажi у складi О. Г. Мiхрєєва, Г. О. Романенка, В. О. Бiлобросова та М.М. Козлова. Танкiсти знищили багато протитанкових гармат. Командир танкового корпусу Ю. Г. Пушкiн став першим вiйськовим комендантом Кривого Рога.

* * *

Ще точилися запеклi бої за центр мiста, а вже почалися вiдбудовчi роботи на Ленiнському i Першотравневому рудниках.

Перший Герой Радянського Союзу з Криворiжжя

Василь Васильович Кайнаш народився у 1911 роцi у Довгинцевому. Закiнчивши у 1925 роцi криворiзьку школу, поступив до залiзничного ФЗУ. Потiм навчався у Качинському вiйськовому повiтряному училищі, став льотчиком. У 1936 роцi брав участь у першотравневому повiтряному парадi в Москвi. Лiтав вiн тодi на чотирьохмоторному лiтаку ТБ-З. Незадовго до вiйни з Фiнляндiєю набув спецiальнiсть полiтпрацiвника. У боях з бiлофiннами старший полiтрук В. В. Кайнаш був комiсаром ескадрильї швидкiсних бомбардувальникiв. Загинув у березнi 1940 року, посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

* * *

Фашисти пiд час тимчасової окупацiї завдали великої шкоди мiському зв’язку i транспорту. Із 211 кiлометрiв лiнiй зв’язку були повнiстю знищенi 139. Був лiквiдований автомобiльний та гужовий транспорт

* * *

За подвиги на фронтах Великої Вiтчизняної вiйни багато жителiв Кривого Рога було нагороджено орденами і медалями. 20 криворожан стали Героями Радянського Союзу,  9 стали повними кавалерами орденів солдатської Слави. Далеко за межами мiста вiдомi iмена двiчi Героїв Радянського Союзу льотчиків Д. Б. Глинки та В. І. Михлика. Д. Б. Глинка почав війну у січні 1942 року та завершив її в Дрездені, здіснивши більше 300 бойових вильотів та знищивши до 50 ворожих літаків. Наш земляк В. І. Михлик став одним із славетних льотчиків штурмової авіації, вмілим организатором повітряного бою с винищувачами противника. Здійснивши 188 бойових вильотів, він знищив більше 50 ворожих танків, 200 автомашин, 150 вагонів з бойовим вантажем та іншою військовою технікою.