Євроклуб "Euroworld" КЗШ №114   

18 травня 1944 року, відбулася трагічна подія в історії кримсько-татарського народу  - депортації кримських татар радянською владою.      

В цей день кримсько-татарський  народ піддавався насильницького виселення зі своєї рідної землі - з Криму. Все працездатне населення від 18 до 55 років перебували на фронтах Великої Вітчизняної війни проти німецьких загарбників. До виселенню піддалися старі, жінки і діти, яких звинуватили в пособництві окупантам.

Солдати і офіцери о третій годині ночі вривалися в будинки, депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори. Брали з собою лише одяг, зануривши на машини і відправляли на найближчу станцію вантажили в товарні телячі вагони, розміщували по 40 осіб, а то і більше в кожен вагон, де неможливо було дихати через сморід - без туалету.  Звідти ешелони з ними відправляли в місця заслання.

Я часто слышу стук колес во сне,

И возвращаюсь в этот проклятый вагон,

И вспоминаю, как прикладом бьет в плечо

Озлобленный и юный солдафон.

И часто вспоминаю деда я глаза,

Что умирал у внука на коленях,

А сын его на фронте воевал,

Не ведал, что изменником объявят.

И снова слышится мне женщин плач,

Что малышей своих в дороге хоронили,

Дорога эта - их палач,

На ней сердца тех женщин просто сгнили.

И вижу я как плакали деды,

Молились на коленях робко дети,

И с каждым днем пустели все ряды,

Мы умирали. Нам не жилось без Родины на свете.

Без пищи, без воды, без воздуха святого,

Нас мчал куда-то проклятый вагон.

И часто сына вспоминала мать родного,

Что добровольцем юным убежал на фронт.

Своих детей на фронт мы отправляли,

И искренне мы верили в победу,

И победителей встречать мы искренне желали,

Но выселяют нас, как скот, а многих - расстреляли.

И сколько б не прошло десятков лет,

Не заживает боль внутри меня,

И ночью снова в том вагоне я шепчу ребенку: нет!

Ты не предатель, такова видать судьба...

Но не смирились мы с такою вот судьбою,

И отстояли возвращение домой.

И снова падали деды и дети на колени,

Целуя землю и шепча: "Мой Крым родной!"...

И мы на Родине, и дом построен крепкий,

Но часто и во сне и на яву,

Я ощущаю этот запах терпкий

В вагоне том, что мчал меня ко дну...

Кров стине в жилах від спогадів очевидців. Послухайте уривки зі спогадів тих, хто зміг пережити ті страшні події.

У телеграмі НКВС на ім'я Сталіна говорилося, що було виселено 183 155 чоловік (не рахуючи солдатів армії, які були відправлені на спецпоселення після демобілізації 1945 року).

18-го травня, починаючи з 1994-го року в Україні, згідно Указу Президента відзначається День скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, яка сталася 18-20 травня 1944-го року. Жахливий злочин, якому немає прощення, немає забуття!

З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав. Сьогодні ми  запалюємо свічку і вшановуємо пам'ять хвилиною мовчання невинних людей - жертв депортації кримськотатарського народу. Ми повинні знати і пам'ятати про минуле своєї Батьківщини, щоб подібні події ніколи не повторювалися!

В цей день євроклубовці провели захід, щоб вшанувати пам'ять жертв депортації кримсько-татарського народу.